Після листа Ющенка–Тимошенко–Яценюка про заявку України на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО російський МЗС заявив, що Росія піде в цьому випадку на «адекватні заходи». Але з реальної номенклатури заходів, які одна держава може застосувати щодо іншої в такій ситуації, Росія насправді більшість уже застосувала, залишаються тільки ігри на межі фолу.
«Адекватним заходом» Росія могла б назвати свій вступ до іншого військово-політичного блоку. Проте тут, як кажуть, уже пізно. Росія вже давно є учасницею і засновницею Договору про колективну безпеку СНД, куди вона давно і наполегливо кликала Україну. Україна відмовилася. Отже єдиним «адекватним заходом» у відповідь на вступ України до НАТО для Росії було б самій приєднається до Договору про колективну безпеку ще раз. Або, скажімо, розширити полігон дій іншої структури «московського дизайну» – Шанхайської організації співпраці. Це було б на межі сюрреалізму – уявляєте, російсько-киргизько-китайські танкові з`єднання відпрацьовують відбиття удару умовного противника поблизу українського кордону на території Орловської і Білгородської області.
Свого часу Черномирдін пообіцяв, що в разі вступу України в НАТО Росія згорне російсько-українську військово-технічну співпрацю. Щоправда, варто зазначити, що вона активно займається цим приблизно з середини 90-х років і найближчі роки замкне на себе роботу всіх підприємств ВПК.
Звичайно, в арсеналі можуть залишатися ще торговельні війни. Але й тут спізнилися. По-перше, Україна вже пережила кілька таких воєн, оголошених Росією, тож ефективність чогось подібного вже серйозно знизилася. І в цілому такий захід ударить знову по іміджу самої Росії. Після українського цукру і спирту, грузинського і молдавського вина, польського м`яса і знову українського молока навіть в Кремлі розуміють, що ще одну надуману історію про низьку якість якогось українського товару вже буде важко видати за сяк-так переконливий аргумент. Крім того, історія показує, що торговельні війни і всілякі ембарго часто призводять до результату, прямо протилежного бажаному. Свинячі війни Австро-Угорщини проти Сербії привели до консолідації сербів навколо югослов`янської ідеї, економічна блокада Куби зміцнила режим Кастро.
Йдучи за аналогією з Британією, можна припустити, що Росія могла б закрити Українську бібліотеку в Москві. Але й тут вже весь потенціал тиску використаний, оскільки звідти вже давно видавили її засновників і бібліотекарів, що реально робили якусь роботу. Українські громади Росії висловлювали претензії адміністрації Президента і урядові Москви. Адміністрація Президента в офіційній відповіді підтримала рішення московської мерії. Отже і в цій сфері важелів впливу не залишилося. Ще, звичайно, можна заявити, що Росія згорне діяльність всіх російських аналітичних центрів. Але зважаючи на той факт, що ці структури працюють з відмашки російських націонал-патріотів або безпосередньо ФСБ, то таке рішення бумерангом ударить, перш за все, по самій Росії. Її позицію стало б чути ще менше.
Якщо «адекватні заходи» не спрацюють, в хід можуть бути піти «неадекватні».
Їх набір відомий. Підвищення цін на газ виглядає більш-менш переконливим на тлі підвищенням світових цін. Сюди можна було б додати вибухи на газопроводах, стандартне виправдання для перекриття газового краника, застосоване проти Грузії нещодавно. Але цей захід, так би мовити, поки що непридатний до України. Труба, якою газ іде до України і ЄС, – одна й та сама. В енергетичній області залишається знову-таки заявити, що Україна недозакачала, перепрокачала або відсифонила російський газ. Але все це вже ми проходили, тому виглядатиме украй непереконливо і малоефективно.
Ще одним ходом могла б стати денонсація російсько-українського договору про Дружбу і співпрацю 1997 року і відмова від виведення Чорноморського флоту з Криму. Але тоді обличчя «великого брата» було б остаточне втрачене. Інші жорсткіші заходи – типу відкритої підтримки Москвою масових протестів у східних областях України та Криму проти приєднання до НАТО, а також нові версії «сєвєрдонецьких з`їздів» теж виглядали б абсолютно неадеватними. Отже залишається сподіватися, що до такого ступеня мороз в українсько-російських відносинах не подужчає.
Всеволод Самохвалов, науковий співробітник Грецького центру європейських досліджень, Афіни