— Розумієте, для того, щоб щось на щось впливало, треба мати предмет розмови. Євроатлантичного курсу у нас немає, його ніхто не проводить, до нього ніхто не готується, і реально немає загального чіткого розуміння, що саме дасть нам євроатлантичний вибір! Для того, щоб говорити про нього і колись дійти до розмови вже про наше членство в НАТО, треба спочатку хоча б зробити півкроку до тих критеріїв, якими живе євроатлантична спільнота. Ми поки що говоримо про євроатлантичний вибір як про якусь абстракцію. Переважна більшість людей в нашій країні, в тому числі й людей доволі освічених, уявляють собі і зводять євроатлантичний вибір виключно до проблеми членства в НАТО і розглядають його як можливий щабель на шляху до членства в Європейському Союзі. Переконаний в тому, що на сьогодні це абсолютно помилкова теза, особливо коли мова йде про Україну. Для нас не може НАТО бути щаблем до Європейського Союзу, оскільки в цьому випадку ми будемо мати величезні торгово-економічні проблеми у відносинах з Росією. Якщо ми підемо спочатку шляхом європейського вибору і якщо ми почнемо реалізовувати в територіальному плані європейський вибір, тоді другим моментом, другим напрямом може стати вже євроатлантичний вибір. А сьогодні ситуація в країні не дозволяє ставити його на перше місце!

— Ми торкнулися питання впливу на Україну «російського фактора». Скажіть, будь ласка, на що може піти Російська Федерація, аби не дозволити спрямувати наші зусилля на вступ до НАТО?

— Я хотів би одразу сказати: треба в цьому питанні поставити під сумнів сам термін «Російська Федерація». Я б казав таким чином: чи нинішня адміністрація Путіна, чи майбутня адміністрація Путіна, чи його ставленика буде або не буде робити те або те. Це має велике значення, тому що для жителів, наприклад, найбільшого регіону Російської Федерації, яким є Красноярський край, абсолютно байдужа проблема нашої інтеграції до НАТО, і керівництву краю вона байдужа так само! Тому ми мусимо говорити про певну адміністрацію, яка сидить в Кремлі.

Що стосується нинішньої адміністрації, то гадаю, вона знайде всі можливості, аби утаємниченими методами бути присутньою в усіх справах, в усіх подіях, які розвиваються нині в Україні. Сьогодні надзвичайно важко знайти так званий російський слід в Україні. А всі знають, що він є! Про що це свідчить? А це свідчить про те, що нинішня російська президентська адміністрація працює в українському напрямі через закриті канали, через канали, недоступні пересічному громадянинові, журналісту, який займається міжнародною проблематикою; політологу, який займається російсько-українськими відносинами і так далі. Мова йде про те, що нинішня Російська Федерація, очевидно, втомилася від невдач публічних спроб поставити України на місце, спрямувати її в якомусь напрямі тощо. Ці публічні спроби були особливо чітко помітні в 2004 році. Тому в Росії перейшли до таких дій, про які важко щось конкретне сказати. Приміром, хто може сказати, про що і з ким рік тому говорила Юлія Володимирівна Тимошенко в Москві? До якого результату прийшли Олександр Мороз і Євген Примаков під час розмови у Москві в 1998-му? Якими були конкретні результати переговорів того ж Віктора Януковича в столиці Росії, коли він їздив туди? Ми не знаємо, коли говоримо про Росію, чого хочуть наші політичні актори, чого хочуть наші державні керівники досягти у відносинах з Росією. А що стосується конкретної відповіді на питання, то я сказав би так: по-перше, нинішня російська адміністрація жодним чином не хоче, щоб Україна була під впливом Сполучених Штатів Америки; по-друге, нинішня російська адміністрація не хоче, щоб Україна коли-небудь стала членом НАТО. І для того, щоб дати відповідь на запитання: «Що вони можуть зробити?», спробую послатися на висловлювання завідуючого кафедрою Дипломатичної академії Російського МЗС професора Бориса Шмельова, який на конференції в лютому 2006 року в Лівадійському палаці в Криму сказав, що якщо почнеться реальне оформлення членства України в НАТО, то Росія може вдатися до самих різних кроків, в тому числі — й до силових, в тому числі — й до використання зброї, в тому числі — й до відторгнення певних територій від України. Відповідаючи на запитання, професор Шмельов зокрема, сказав, що найбільшою проблемою України є «галицька система мислення». При цьому він послався на слова Бісмарка, який говорив, що якби не Галичина, то Російська імперія ніколи б не розпалася, і сказав, що Росія була б зацікавлена в такому разі в тому, щоб Галичина перестала бути частиною України.

Різні люди в Росії по-різному бачать цю проблему і різного хочуть. Я не кажу, що цього хоче Борис Шмельов. Але він висловлює чиюсь позицію! Вочевидь, якщо він працює в Дипломатичній академії, він висловлює позицію, принаймні частково, когось з російського МЗС.

— Але якщо нинішня російська влада так агресивно може вести себе щодо своїх сусідів у зовнішній політиці, щодо своїх же громадян, навіть цілих народів, що населяють Росію, — у внутрішній, це може викликати серйозний конфлікт, до речі, — всередині самої країни. Чи не призведе це до дезінтеграції Російської Федерації та зникнення її як цілісної єдиної держави з геополітичної карти світу?

— Знаєте, я не претендую на роль Оруела чи бодай Амальріка, але мушу сказати, що до цього питання слід підходити не тільки з позицій власних емоцій, не тільки на рівні власного бажання. Якщо виходити з позицій «чого б я хотів», то скажу, що хотів, аби Росія була сильною, потужною, нормальною демократичною державою.

Чи насправді можливий той варіант, що ви назвали? Судячи з того, як російська спільнота, громадяни Росії, російські виборці підтримують саме ту владу, втіленням якої є нинішня адміністрація президента Путіна, вони чітко усвідомлюють, що без сильної влади може статися те, що закладено у вашому запитанні. Тому і відповідь на запитання може бути дуже простою і лаконічною: Росія збережеться як цілісна держава в двох випадках. Перший випадок: постійна підтримка такої системи влади, яка є сьогодні — жорстка, близька до авторитаризму. Другий — нормалізація федеративних відносин у рамках Російської Федерації, переведення цих відносин на рівень Швейцарської конфедерації. Я б сказав, що проблема, яка може спричинити якісь сепаратистські моменти в Росії, швидше за все, лежить в економічній і в соціальній сферах. Якщо керівництву Російської Федерації не вдасться подолати фундаментальний «розрив» у соціальному забезпеченні населення різних регіонів, то Росія може опинитися на межі серйозних проблем і навіть розколу через якийсь період часу. І, нарешті, є ще один момент, який взагалі може зупинити будь-які деструктивні процеси всередині Російської Федерації. Це — нормальне (або ж ненормальне) вписування Росії в систему міжнародних торгово- економічних відносин, вписування її в систему того ж СОТ, врешті, подальше накопичення потенціалу нинішніх відносин Росії з тим же НАТО, які дуже сильно розвиваються наразі і мають набагато кращі перспективи, ніж їх нині має Україна. Якщо вдасться Росії й надалі розвивати нормальні відносини з Європейським Союзом, якщо Росія не буде протиставляти свої відносини з Китаєм відносинам з ЄС чи США, я не бачу проблем для неї.

— Торкнувшись питання загальноєвропейської стабільності, зокрема, й в Чорноморському регіоні, куди входить Україна, хотілося б на завершення поговорити про українсько-румунські відносини. Так, зокрема, цікаво було б дізнатися, чи, на вашу думку, претензії Румунії на острів Зміїний і економічну зону довкола нього є виправданими — або невиправданими — з точки зору міжнародного права? Що можуть нам пред’явити і чим ми зможемо опонувати в цій ситуації?