Улітку минулого року українсько-канадська археологічна експедиція продовжила дослідження у Батурині Чернігівської області. На жаль, щедрі президентські гранти на вивчення старожитностей цього міста та відновлення його архітектурних пам’яток припинились у 2010 р. Наступні два роки Чернігівська держобл. адміністрація (голова д-р Володимир Хоменко) виділяла більш скромні субсидії на розкопки Батурина. Це змусило минулого року скоротити склад нашої експедиції і обсяг польових дослідів на 50% від рівня 2008-09 рр.

    У торішніх розкопках Батурина брало участь 75 студентів та науковців з університетів, заповідників і музеїв Чернігова, Ніжина, Києва, Сум, Батурина, Глухова, Львова, Луцька, Кам’янця-Подільського (Україна), Торонто та Едмонтону (Канада). Керівником Батуринської експедиції був директор Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя при Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т.Г. Шевченка (ЧНПУ) доцент Володимир Коваленко, а його заступником – старший науковий співробітник Центру археолог Юрій Ситий. Декан історичного факультету та директор Інституту історії, етнології та права ЧНПУ, відомий історик Гетьманщини, проф. Олександр Коваленко допомагає організації Батуринської експедиції та виданню її матеріалів і документів з історії міста. Він сприяє праці Батуринського Національного історико-культурного заповідника (директорка Наталя Реброва), проведенню там наукових конференцій і публікації їх доповідей. Завідувач науково-дослідним відділом Глухівського Національного історико-культурного заповідника мгр Юрій Коваленко проводив археологічні розвідки у Батурині. Співробітник Батуринської експедиції, історик та графік Сергій Дмитрієнко (Чернігів) виконав комп’ютерні реконструкції Мазепиної садиби. Визнана мазеполог з Інституту історії України НАНУ к.і.н. Ольга Ковалевська надає історичні консультації керівникам нашої експедиції і співпрацює у дослідженні Батурина Мазепиної доби.   

     Видатний історик козацької держави, директор Канадського інституту українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні у Канаді та голова Програми дослідження Східної України ім. Ковальських, проф. Зенон Когут очолює проект історико-археологічного вивчення Батурина від канадської сторони. Попередній президент Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка в Америці проф. Орест Попович був його патроном та академічним дорадником. Науковий співробітник КІУС д-р Володимир Мезенцев є співкерівником розкопок Батурина та виконавчим директором цього проекту від Канади. У ньому приймають участь провідний канадський історик Київської Русі, декан Понтифікального інституту середньовічних студій Торонтського університету, проф. Мартін Дімнік та докторант Центру українського й канадського фольклору Альбертського університету Гусейн Олупінар, який досліджує спадщину українського козацтва.

     1669 р. Батурин став столицею козацької держави і досяг найвищого розквіту за правління знаменитого гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.). Під час повстання І. Мазепи за звільнення центральної України з під влади Москви у 1708 р. російське військо у кривавій січі захопило Батурин, втративши понад 3000 своїх вояків. Нападники вибили усіх полонених козаків та міщан без помилування жінок, дітей, старих та духовенства (разом 11-14 тис. осіб), пограбували й спалили місто. Гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відродив Батурин напередодні скасування автономії козацької держави 1764 р. У період бездержавності України колишня гетьманська столиця неухильно занепадала і перетворилась на незначне аграрне поселення.

     Минулорічні розкопки проводились на околиці Гончарівці за два кілометри від батуринської фортеці. Перед 1700 р. І. Мазепа переніс туди з фортечної цитаделі свою головну резиденцію і укріпив її ровом та валом з бастіонами. На цій садибі він побудував великий для того часу триповерховий цегляний палац, де, вірогідно, розмістив державну та його приватну скарбниці й генеральну військову канцелярію з архівом. Заміське розташування нової резиденції та її охорона відданими І. Мазепі сердюками (гетьманська гвардія та поліція) сприяли його конспіративним зустрічам там з послами і листуванню з союзними правителями Польщі, Литви, Швеції та Туреччини без відома царських властів.

     Археологічні дослідження залишок палацу на Гончарівці у 2003-10 рр. встановили, що його пограбувало і спалило московське військо у 1708 р. Археологи відтворили план, розміри, архітектурний дизайн та декор споруди. Ця найбільша резиденція І. Мазепи (20 х 14,5 м) виділялась багатоярусною вертикальною композицією, центральноєвропейською бароковою архітектурою та пишними керамічними облицювальними прикрасами київського походження. Її фасади оздоблювали ошатні багатоколірні глазуровані й теракотові плити з гербом і монограмою гетьмана та розетки п’яти орнаментальних типів. Печі були обличковані високохудожніми кахлями з рельєфними рослинними і геометричними візерунками та сюжетами.

     У 2010-11 рр. археологи знайшли уламки геральдичних пічних кахлів з гончарівського палацу. Фотозображення одної фрагментованої кахлі (24 х 24 см), вкритої зеленою поливою було реконструйовано методом комп’ютерної графіки у Торонтському університеті. Там рельєфно зображено щит з незвичайним хрестом з чотирма перехрестинами. Чернігівські дослідники припускають, що це є родова геральдична емблема Мазеп-Колединських, яка передувала відомому гербу гетьмана І. Мазепи під назвою «Курч».

     Автор гадає, що герб на цій кахлі міг належати дружині гетьмана Ганні (†1702), котрій, напевно, влаштували приватні покої з кахляними печима у палаці на Гончарівці. Вона мала успадкувати родовий герб її батька білоцерківського полковника Семена Половця. На жаль, герб Половців досі невідомий, щоб перевірити таку гіпотезу.

     Минулого року поруч залишок палацу знайшли два уламки дорогих келихів для вина з богемського скла, виготовлених у Сілезії чи Німеччині наприкінці XVII – на початку XVIII ст. На фрагменті вінця майстерно вигравірувано зображення дерев і скелястої гори у реалістичній манері, що нагадує ранньомодерні голландські чи китайські пейзажі. На меншому уламку келиха вигравірувано щоглу вітрильника.

     Цінний столовий посуд з богемського скла могли отримати в Батурині шляхом міжнародної торгівлі чи як багаті престижеві подарунки від європейських володарів, з котрими гетьман мав дипломатичні й політичні зносини. Археологічні знахідки таких келихів та фрагментів імпортних мальованих порцелянових тарілок свідчать про розкіш і витончену культуру побуту Мазепиного двору та наслідування там мод і звичаїв аристократичних палаців Заходу. Вони також показують стимулюючі комерційні й культурні зв’язки гетьманської столиці з Центральною та Східною Європою. Їх підтверджують і знайдені торішнього літа на Гончарівці рідкісна білонова монета шведської королеви Христини Вази (1632-54), карбована у Лівонії, чотири поширені срібні монети Речі Посполитої й мідяна московська копійка XVII-XVIII ст.

     Автор спільно з С. Дмитрієнком підготували гіпотетичні комп’ютерні реконструкції палацу та інших відкритих будов гетьманського подвір’я, а також панорами цього втраченого архітектурного комплексу разом з околицею Гончарівкою і фортецєю Батурина на високому березі Сейму.

     2011 р. експедиція завершила розкопки котловану найбільшого зрубного житла садиби, що стояло на південь від палацу. Воно мало параметри 10 х 9,5 м, глибокий господарчий підвал та, мабуть, чотири світлиці й було флігелем для гостей, іноземних фахівців, або прислуги.

     На захід від палацу частково розкопали залишки заможнього двору кінця XVII - початку XVIII ст. Там знайшли вісім тогочасних орнаментованих теракотових і полив’яних козацьких люльок та уламки глеків, макітр й мисок місцевого виробництва, чепурно розписаних мінеральними фарбами у народному стилі. В такому дворі могли мешкати, наприклад, канцеляристи, писарі, чи інші службовці державних установ при палаці. Археологічні досліди виявили, що ці дерев’яні споруди не були спалені у 1708 р., але вони розграбовувались і поступово руйнувались від запустіння протягом XVIII ст.

     Перед 1700 р. І. Мазепа побудував на своїй садибі дерев’яну домову церкву. Писемні джерела повідомляють про Великодні Богослужіння для гетьмана й старшинської верхівки та охрещення у цьому храмі. Після розорення Батурина він стояв у пустці з пошкодженим іконостасом і зруйнувався чи був розібраний в 1750-х рр. У 2013 рр. планується завершити розкопки його здогадних решток.

     Найкращою знахідкою минулого року є уламок керамічної плити, яку дослідники вважають закладною дошкою храму на Гончарівці. На плиті зберігся напис—початки трьох слів,—які сучасною мовою без скорочень читаються: Цей храм…прещедрим… Під текстом вціліла половина барельєфу квітки. Обстеження деталі показали, що вона була навмисно розбита так само, як і керамічні плити з гербом І. Мазепи з опорядження його палацу.

     Знайдена на Гончарівці плита аналогічна цілій керамічній закладній дошці церкви Чернігівського колегіуму. Цю дошку знайшли у ніші його фасаду 1952 р. і зараз вона знаходиться на виставці ікон Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Дошка має розміри 68 х 58,5 х 4,8-5 см і текст, де відзначено І. Мазепу за фінансування спорудження того храму колегіуму в 1700-02 рр.

     Центральну площину дошки з колегіуму займає досконало виконаний рельєфний герб І. Мазепи «Курч» з якореподібним хрестом, півмісяцем та шестикінцевою зіркою, а також його монограмою. Герб обрамлено овальним лавровим вінком з стилізованими квітами та листям у барочному стилі. Рельєф лівої верхньої квітки на цій дошці ідентичний такому зображенню на кутовому фрагменті плити з Гончарівки.

     Можна вважати, що остання мала ті самі параметри та рельєфне геральдичне зображення і декор, як на закладній дошці Чернігівсього колегіуму. На думку автора, на закладній дошці церкви Гончарівки був подібний напис, що прославляв І. Мазепу за її будівництво, але вказані раніші роки зведення гончарівського храму—до 1700 р. Тож першою виготовили закладну дошку на замовлення гетьмана для оформлення церкви його резиденції в Батурині наприкінці 1690-х рр., а дошку храму Чернігівського колегіуму—коло 1702 р. 

     Геральдичні символи на дошці колегіуму було позолочено, а тло зображення і написів, ймовірно, побілено. С. Дмитрієнко та автор обстежили цю деталь й підготували комп’ютерну реконструкцію її первинного вигляду.

     Геральдична композиція з монограмою і вінком там схожа на численні гравюрні малюнки Мазепиного герба у виданнях Київа та Чернігова 1680-90-х рр. Правдоподібно, такі керамічні закладні гербові дошки для опорядження церков виготовили на замовлення гетьмана у Чернігові із залученням професійних граверів, ілюстраторів стародруків Чернігівської друкарні на перетині XVII-XVIII ст. Їх дерев’яні форми могли вирізьбити тогочасні майстри дереворитів.

     Безперечно, просвічений І. Мазепа запозичив прийом оздоблення своїх палацу та домового храму гербами з архітектури Заходу Нового часу. Він випередив поширення геральдичних прикрас у вестернізованому зодчестві Петровської Росії.

     Герби І. Мазепи на будовах та інших творах були знищені чи приховані після поразки його антимосковського повстання. Однак цей західний прийом прижився у Гетьманщині і зустрічається там в зовнішній орнаментації храмів та цивільних споруд пізнього бароко.

     Вищеописані керамічні барельєфи є унікальними декоративними елементами церков Чернігівщини Мазепиної доби та цінними пам’ятками скульптури і геральдичного мистецтва українського бароко.

     Минулого літа аспірант Інституту археології НАНУ Юрій Долженко та студентка-історик Чернігівського університету Маргарита Гарига почали антропологічні дослідження кістяків з поховань Батурина XVII-XVIII ст., які наша експедиція розкопала у 2005-09 рр. Рештки біля 300 похованих мешканців міста було з почестями перенесено до підвалу дерев’яної Воскресінської церкви на цитаделі, що стала мавзолеєм жертв Батуринської трагедії.

     На основі антропологічних аналізів цих матеріалів М. Гарига зробила висновок  про те, що основне населення гетьманської столиці належало до місцевої української людності і було найбільш спорідненим з мешканцями Сумщини, Київщини та Полтавщини козацької доби. Антропологи простежують присутність серед маси корінного населення Батурина XVII-XVIII ст. різних іноземних елементів, зокрема литвинів, поляків, білорусів, татар чи інших тюркських степовиків. Етнічна строкатість типова для великих міст.

     М. Гарига відзначила, що значну частку поховань цвинтаря Троїцького собору фортеці, де наша експедиція у 2007-09 рр. розкопала 232 могили, становлять жертви московської навали. До таких вона віднесла чотири відокремлені черепи, відкриті у ямі в північній наві цього храму; покійного з кісткою руки, посіченою шаблею; чоловіка зі смертельним проломом черепа; шість чоловічих черепів з відбитими лицьовими частинами та два черепи чоловіків зі слідами обпалення, які були поховані біля спалених Троїцького собору та Воскресінської церкви у цитаделі. Ці антропологічні студії, що продовжуються, вагомо доповнюють історико-археологічне вивчення населення Батурина і виявляють нові свідчення про його знищення вогнем і мечем у 1708 р.

     В ході торішніх розкопок знайдено шість свинцевих мушкетних і пістольних куль, чавунні граната та осколки розривних ядер XVII-XVIII ст. Такими реліктами тої битви рясно засіяна багатостраждальна батуринська земля.  

     Історико-археологічні дослідження залишок головної резиденції І. Мазепи на Гончарівці є важливими і перспективними для вивчення зодчества, будівельної техніки, декоративної кераміки, геральдичних зображень, міжнародної торгівлі, ремесла та побуту вищих урядовців гетьманської столиці, а також впливів на неї барокової культури Заходу, Києва і Чернігова. Результати наших розкопок решток палацу, укріплень та інших споруд Мазепиної садиби будуть необхідні для майбутньої відбудови цього визначного архітектурного комплексу, передбаченої президентським указом від 2007 р.

     Минулого літа українсько-канадська експедиція продовжила розкопки Батурина. Вже 11 років цей проект спонсорує Програма дослідження Східної України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій, Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка в Америці та Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету. Від усіх дослідників Мазепиної столиці з глибокою вдячністю відзначу світлої пам’яті поетесу Володимиру Василишин (1926-2011) та її чоловіка митця Романа Василишина з м. Філадельфії у США за їх два надзвичайно щедрі дари на розбудову Батуринського проекту.

     Розкопки Батурина й підготовку публікацій у 2011-12 рр. підтримали субсидіями Дослідний інститут «Україніка», Ліга українців Канади, Ліга українок Канади, фундації "Прометей” та кредитової спілки "Будучність”, Фундація ім. Олега Ольжича в Канаді, Українська кредитова спілка, Асоціація українських вчителів Канади, український ресторан «Золотий лев» у м. Торонто, Меморіальний фонд ім. Марусі Онищук та Іванка Харука (КІУС), Фонд кафедр українознавства при Гарвардському університеті та Український музей ім. патріарха Мстислава при Українській православній церкві в США у м. Баунд-Бруці в штаті Нью-Джерсі.

     За додатковою інформацією про історико-археологічні дослідження Батурина можна звернутись до автора статті за телефоном (416) 766-1408 у Торонто чи е-поштою: v.mezentsev@utoronto.ca.

Д-р Володимир Мезенцев,

Канадський інститут українських студій