Кожен українець повинен побувати у Переяславі!
 Легендарна земля.
Унікальні музеї.
Прекрасні люди.
Багато років тому, вперше потрапивши до Переяслава, зрозумів, що буду повертатися сюди знову і знову. Так і сталося. Діє сайт "Музеї Переяслава" - http://pereyslav.at.ua/
Вийшло так, що перші номери часопису "Музеї України" розповідали про НІЕЗ "Переяслав".
Потім ми постійно боролися за права музеїв, заповідника, співробітників...
Але, то вже окрема історія...
Довго збиралися зробити сайт заповіднику. Вічно щось заважало. А потім, на водохреще, взяли і зробили.
Зрозуміло, наше дітище недосконале. Мало якісних фотографій.
Пізніше спробуємо виправити недоліки...
Підкреслю - це неофіційний сайт музеїв Переяслава! Зроблений для того, аби заповідник був представлений в мережі. Згодом, можливо, будуть інші проекти... Треба ж з чогось почати...
Але, того матеріалу, що вже опублікований, вистачить для дискусій!
Ось цитата:
«Українське козацтво не має аналогів в Європі. Це була група волелюбних людей ( “козак” із тюркського - “вільна людини”), які не хотіли миритися з тяжким гнобленням, оселялися в “слободах”, де займалися спочатку мисливством і рибальством, а пізніше землеробством і скотарством. Але постійна загроза з боку кримських татар змушувала козаків організовувати військові формування. Виникає козацьке військо. Головною оборонною базою з 40-х років XVII ст. стає своєрідна фортеця - Запорізька Січ.
 Соціальний, політичний і національно-релігійний гніт польської шляхти на Україні дійшов крайньої межі. Стало неминучим виникнення широкого всенародного повстання. Воно розпочалося в січні 1648 року на Запорізькій Січі і переросло у визвольну війну українського народу проти польсько-шляхетського правління 1648-1654 рр., яку очолив великий гетьман Богдан Хмельницький.
Зразу ж після обрання Б.Хмельницький почав енергійно готуватись до виходу запорізького війська в райони селянських повстань, які почали буквально вибухати по всій Україні. Необхідно було їх очолити і забезпечити військове керівництво. Гетьман розумів, що перший бій повинен мати преремогу, але для цього потрібні коні - тільки сильна кіннота здатна втримати головну частину збройних сил панської Польщі її кавалерію – найсильнішу в світі. І він проводить переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм, щоб дістати на поміч татарську кінноту. На той час між Кримом та Польщею були ворожі стосунки - остання не платила кілька років хану данини. Навесні 1648 року татарська кіннота з’єдналась із запорізьким військом.
19 квітня 1648 року почався бій під Жовтими Водами. Цей бій закінчився 6 травня повним розгромом польсько-шляхетського війська. Це була серйозна поразка коронованих військ. Скориставшись розпачем і розгубленістю польської шляхти, Хмельницький повів свої війська до Корсуня. 16 травня 1648 року вороже військо було повністю розгромлене.
Ці перші блискучі перемоги Б.Хмельницького мали дуже велике значення для успішного розгортання визвольної війни. Піднявся моральний дух запорізького війська і всього знедоленого українського народу, з’явилася віра в можливість розгрому польсько-шляхетської армії.
В музеї зроблена діорама, яка висвітлює події цього доленосної битви. З козацьких часів залишилось багато речей: позолочене сідло, срібні пояси ручної чеканки, порохівниці, крем’яні пістолі, козацькі жупани, велика колекція татарських, українських, польських, російських шабель, козацькі люльки Всі ці речі виставленні в вітринах музею. А окрасою і гордістю музею являється булава самого гетьмана Хмельницького.
Після блискучих перемог над військами Речи Посполитої Богдан Хмельницький у грудні 1648 року прибув із козацьким військом на Київщину і утворює дипломатичний центр в Переяславі - в одному із найбільших міст на Лівобережній Україні.( Для довідки: в Києві на той час проживало 15-20 тис. населення, а в Переяславі - більше 30 тисяч).
В 1651 році польська шляхта робить перші напади на прикордонні козацькі частини. Поступово Україна втягується в шестирічну виснажливу національно-визвольну війну. В 1653 році на півдні почали активізуватися кримські татари. І Богдан Хмельницький починає шукати підтримку і звертається до найближчого сусіда - Росії.
Б.Хмельницький активізовує переговори з російським урядом про військовий союз України з Росією.
1 жовтня 1653 року в Москві на Земському соборі, було прийнято рішення: “Гетьмана Б.Хмельницького і все військо Запорожскоє з городами і землями принять”. 1 грудня 1653 р. до Переяслава прибуває російське посольство, а на початку січня до Переяслава почали прибувати перші народні посланці.
7 січня 1654 року відбулася зустріч Б.Хмельницького з царськими послами. Під час переговорів виявилися серйозні розходження в умовах союзу двох держав. Для України це був тільки військовий союз, для Росії - адміністративний контроль над землями України. Лише після тривалої дискусії і взаємних поступок дійшли до згоди - написати умови угоди у вигляді чолобітної на ім’я царя.
8 січня весь народ вітав рішення Переяславської Ради “чтоб во веки все єдино было”.
Остаточний договір був укладений в Москві в березні 1654 р. За цим договором російський уряд забезпечив Україні її права:
- гетьмана й старшину обирає рада;
- українська адміністрація і судівництво не підлягає Москві;
- податки збирає український скарб;
- козацьке військо має бути 60000 чоловік;
- залишається давній поділ на стани: козацькі, шляхетські, міщанські, духовні;
- кожен стан зберігає свої права;
- Україна має право вести переговори з іншими державами.
Україна визнає за Росією такі права Москви:
- держати в Києві воєводу із залогою;
- про закордонні посольства гетьман повідомляє царя;
- про вибір нового гетьмана цар має бути повідомлений;
- права всіх станів цар затверджує своїми грамотами.
В політичному плані після Переяславської Ради російський царизм повів політику так , що Україна палала в пожежах, лилися ріки козацької крові, почалася так звана Руїна - це фактично період громадянської війни. Після скорої смерті Богдана Хмельницького на Україні не виявилось національних лідерів, і царський уряд нав’язав Україні «Переяславські статті», які були підписані 27 жовтня 1659 р. Це були кабальні умови: автономні права України обмежувалися, підвищувалася роль і значення московських воєвод, заборонялося вільно підтримувати дипломатичні зв’язки, підпорядкованість гетьмана Москві. А в 1667 році Росія та Польща без українського представництва поділили Україну на московську Правобережну та польську Лівобережну».
 Місто дуже цікаве!
-Уперше Переяслав згадується у «Повiстi минулих лiт» — у договорi князя Олега з Вiзантiєю 907 року. А лiтописна легенда, датована 992-м, оповiдаючи про двобiй печенiзького велетня з руським богатирем, пояснює назву мiста поняттям «перейняти славу».- розповідає заступник директора НІЕЗ «Переяслав» Галина Глушко.
Лiтописи подарували нам ще одне вiдкриття — саме з Переяславом пов’язана перша згадка слова «Україна». Перемiгши половцiв, тяжко поранений князь Володимир Глiбович захворiв i помер у цьому мiстi. Поховано його у Михайлiвському соборi 1187 року. Пiд цiєю датою записано: «... И плакаша о нем все переяславци, о нем же Украина много постонаша».
Вiд Переяслава невiддiльнi iмена давньоруських князiв Всеволода (сина Ярослава Мудрого), Володимира Мономаха (Ярославового внука), Юрiя Долгорукого (того самого засновника Москви).
Ярослав Мудрий i створив Переяславське князiвство 1054 року. Займало воно територiю кiлькох областей нинiшньої України i межувало з величезними Київським, Чернiгiвським князiвствами та Диким полем, володiннями войовничих кочiвникiв. Останнє зумовило розвиток ратної справи та колонiзацiйний рух. Переяславцi заснували мiста на Сулi, Ворсклi та Сiверському Дiнцi, а також Переяславль-Рязанський (тепер Рязань) та Переяславль-Залiський (обидва належать Росiї). Часто в Переяславi «сидiли» князi, якi претендували на великокняжий стiл. «Ключем до Києва» називали це мiсто.
1239 року Переяслав зруйнували монголо-татари i по-справжньому вiдновлюватися вiн почав аж у ХVI столiттi. Згодом тут творили iсторiю Богдан Хмельницький, Григорiй Сковорода, Тарас Шевченко, Микола Гоголь...
Проходячи попiд стiнами старовинних переяславських будинкiв, пiдводячи погляд на його величнi храми, усе це вiдчуваєш напрочуд яскраво.
Та не була б славна минувшина такою близькою до нас, якби не науковцi, митцi й просто ентузiасти, якi зберегли iсторiю та зробили її зримою. Очолює список тих подвижникiв Михайло Сiкорський — сам жива легенда, людина-пам’ятка.
Музеї об’єднанi в нацiональний iсторико-етнографiчний заповiдник «Переяслав». Вони оригiнальнi за формою та унiкальнi за змiстом, вони живi. Загалом налiчують 176 тисяч предметiв лише основного фонду! Багато цих раритетiв бували на виставках у Японiї, США, Канадi, Францiї... I продовжують подорожувати, дивуючи свiт. Та лiпше не чекати, доки пам’ятки примандрують до вас, а самому вiдчути прадавню ауру Переяслава-Хмельницького.
Справжня перлина тутешнього заповiдника — Музей народної архiтектури та побуту Середньої Надднiпрянщини. Вiн почав оформлюватись в урочищi на околицi мiста 1964 року. Зараз на 30 гектарах землi розташовано справжнє українське село ХVII–ХIХ столiть iз церквами, хатами та млинами. У зелененьких двориках бiлiють хатки, заквiтчанi мальвами та чорнобривцями. Ось нiби тiльки що господиня вийшла з оселi, де пахне травою, розстеленою на долiвцi. Усерединi на вiкнах розвiшанi тканi та вишиванi рушники, а на покутi, за iконами — чорнобривцi, ласкавцi та любисток, щоб доньок хлопцi любили. Коли заходиш, щось злегка торкається твоєї душi й так солодко та спокiйно стає, нiби повернувся в дитинство, у бабусину хату...
У цьому комплексi просто неба — цiла низка окремих музеїв. Лише за день можна побувати на стоянцi первiсних людей, монолiтом перенесенiй сюди з мiсця її виявлення, побачити колекцiю кам’яних скiфських баб... А завершити екскурсiю... польотом на орбiту, точнiше, вiдвiданням комплексу Музею мирного освоєння космосу. Серед iншого тут показують парашут Гагарiна та скафандри, в яких космонавти виходили в безповiтряний простiр.
Безмежний всесвiт народної душi вiдкриється тим, хто завiтає до Музею українського рушника, де представлено понад 300 рiзнобарвних шедеврiв з усiх куточкiв України! Не музей це, а храм вишивання, рушниками-бо обвiшана старовинна церква — мало не до купола.
Заходьте на сайт! Зрозумійте нашу історію!
І до Переяслава!
Музеї чекають!
Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»
http://pereyslav.at.ua/
|