ДО ВІДЗНАЧЕННЯ
100-я НАРОДЖЕННЯ ВИЗНАЧНОГО СКУЛЬПТОРА ГРИГОРА КРУКА
Labor est omnia vicit improbus Наполеглива праця
перемагає все (Вергілій)
Україна, її народ, з
давен-давна стисло пов’язаний з мистецтвом, яке мало для нього так ужитковий, як і
декоративний характер. Від сивої давнини, протягом віків під впливом внутрішніх
і зовнішніх чинників, спільними зусилями і виснажуючою працею поколінь, під
проводом талановитих постатей розвивалося
національне українське мистецтво. Його зміст і форма нерозривно пов’язані з умовами життя суспільства,
зокрема матеріяльними і загальноосвітними умовами.
Відомо, що всяке мистецтво
його вартість полягає в тому, що воно
надає тон і напрям в житті кожного народу, але його розвиток, так як здобування
загальної освіти у великій мірі залежний також від матеряльних благ суспільства.
Український народ надзвичайно трудолюбимий, здібний, але поряд з тим і убогий.
Тому лише одиниці талановиті, мали змогу
вийти з гущавини громадської і
своїм талантом захопити світ. Дехто стверджує, що мабуть сприятлива наша
природа, прекрасне національне ім’я, багатанародня культура, мистецтво,
традиції, славна на весь світ старовинна історія породжували національних
мистців, а також мучеників і мужніх героїв. В українському мистецтві розвинувся
свій стиль, він помітний в крилатій
пісні, малярстві і скульптурі, який відрізняє нас від інших народів і уприділяє
Україну до світових цивілізованих держав
й націй. Тому наше мистецтво становить найцінніший скарб для кожного члена
нації. Завдяки родимим мистцям ми піднималися з руїн в нелегких умовах на вижини цивілізаційного
прогресу серед народів світі. З ранніх років наше мистецтво прямувало до краси,
воно наповняло нас любов’ю до рідного краю і народу. Про цю істину „Чужинці про
Україну” залишили цілий ряд схвальних описів, про наших мистців і високу культуру. Наші мистці своїми творчими зусилями
створювали реальні картини життя людини та природи, а також наочно
втілювали ті образи національного героїзму і науки, які
нас об’єднували у свідому націю. Алеж мистецтво, це вид, який носить характер
безмежний, воно часто зображує твори, яких не зустрічаємо в реальному житті,
які є наслідком людської фантазії і ці твори
також насолоджують наші почуття і свідчать о нашій культурі.
Якось ювілейний рік проминув і на
сторінках наших часописів я не помітив згадки про цього славного ювілята, який
мав три любові; до молитви, мистецтва і Україні і нам того забути ніколи не
можна. Адже Григор належить до прповідних наших мистців скульптотів, відомих у широкому
світі. Він народився 30 жовтня 1911 року
в сім’ї гончарів, де батько і дід займалися гончарством. Григорій мав молодшого
брата Івана та старшу сестру Марію. Дев’ятирічним хлопчиком уперше переступив
Григорій поріг сільської чотирикласної школи, яку закінчив із успіхом. Учитель
Василь Лукасевич переконав батьків послати хлопця на дальше навчання. Після закінчення 5-го класу в Нижневі, В.
Лукасевич привіз талановитого учня до деревообробної школи до Івано-Франківська
(Станіславова), де почав своє перше римесниче навчання Грийор. Батьки не були
вдоволені з цієї школи, бачлили сина в
майбтньому священиком, або вчителем. Після закінчення навчання в 1931 році він
поїхав до Львова, де продовжував
вчитися в школі декоративного мистецтва,
але недовго там здобував науку. Він став відвідувати майстерню Сергія
Литвиненка, який щойно повернувся з Парижа, де продовжував навчання й виставляв
свої роботи в салоні Тюїльрі. Григор
при ньому вчився, як повинен працювати скульптор, і в подяку за науку він
виконував для свого вчителя та його друзів меблі. Працюючи над надгробком Івана Франка,
С. Литвиненко доручив Г. Круку зробити кайло, яке мав тримати Каменяр. Григор це
завдання виконав майстерно і захопив свого майстра. Алеж мрією Григора було якомога дістатися на студії до академії мистецтв і стати
справжним скульптором. Не маючи атестату зрілості, він виконав два малюнки людського тіла з натури й
дві скульптурні моделі, а також отримав авторитетну пітримку Митрополита А. Шептицького і таким
чином дістався на студії до славної
Краківської академії мистецтв. Навчався він в класі скульптури професора
Костянтина Лящка. Фінансовий стан Григора був вкрай тяжким, здебільшого він
голодував, іноді рятуючись дешевим супом у їдальні Сестер милосердя і допомогою
українських студентів, які походили з більш заможних родин, - минали дні
Григора інколи в смутному настрої. Студіюючи він приєднався до грона
українських студентів. Став
активним членом угруповання українських митців "Зарево”. Разом з
Михайлом Зорієм, Михайлом Черешньовським,
Арядною і Богданом Стебельськими,
Денисом-Левом Іванцевим та іншими Григор Крук брав участь в культурно-освітній,
а деколи і у політичній праці та підготовляв свої твори до мистецьких виставок. Йому вдалося отримати престижне
замовлення на виготовлення
дизайну для вівтаря церкви Святого
Норберта у Кракові. Цей заробіток дав йому можливість продовжувати навчання в
академії, яку Григор закінчив з відзнакою. Професор Лепкий і директор
Краківського музею мистецтва Станіслав Тілл вважали, що Крукові просто
необхідно продовжити навчання в академіях за кордоном. С. Тілл допоміг отримати
паспорт Григору, а професор Лепкий написав лист-рекомендацію Іванові Мірчуку,
директорові Українського наукового інституту в Берліні. І таким чином двайцятьшести
ртічний Крук переїхав до Берліна. В Берліні
діяв Український науковий інститут (УНІ), створений в листопаді 1926 р.
заходами П. Скоропадського. У 1934 р.
Інститут став державною інституцією, прикріпленою до Берлінського університету.
При Інституті заснували бібліотеку, архів преси і бюро наукової інформації. Тут
працювали такі непересічні особистості, як В. Липинський, С. Смаль-Стоцький, Д.
Чижевський, Б. Лепкий та інші науковці. До того середовища увійшов і Г. Крук. Поконавши перші еміграційні труднощі він в
новому місці відкрив для себе цілий світ мистецтва. Після побаченого він не
уявляв свого майбутнього без навчання в Берліні. З допомогою Федора Ємця,
який працював в Академії мистецтв, він записався до класу скульптури професора
Альфреда Фоке (A. Vocke). Помітивши здібності студента Професор виклопотав для нього навіть стипендію, а після
її закінчення допомагав із відплатними замовленнями. А у вільний час Григор заробляав
на праці садівника у парках Ванзее. Згодом він познайомився з донькою Павла
Скоропадського Єлизаветою. Вона сама займалася скульптурою, навчалася
в Петербурзі, Берліні, Флоренції і дуже зацікавилася роботами Крука. Єлизавета
умовила батька замовити у нього свій скульптурний портрет. Після успішного виконання
Григор був неодноразово гостем в дому
Скоропадських. На початку Другої світової
війни, йому було дозволено залишитися в Берліні, однак позбавлено
стипендії. Григор перевели до класу Арно Брекера, де він отримав знання з естетики людського
тіла, що вплинули на всю його подальшу творчість і особистий мистецький стиль.
На прохання про дозвіл виїхати до рідного села йому відмовили, але професор
Гілл із академії допоміг Крукові дістати відповідний документ і він таки поїхав.
Зустріч із батьками була незабутньою для мистця, два тижні він не розлучалися з
батїками і близькими. Як він згадував пізніше, було нестерпно боляче прощатися,
бо відчувалося, що це прощання останнє, - а він так безхмежно любив родину і
Україну. Перебуваючи далеко від батьківщини, він не забував ніколи свого народу
і дорогої його серцю України, про що
свідчать моделі його задумів – пам’ятник запорожцям над Дніпром у вигляді чайки
з двома козаками; велика скульптурна композиція для Києва, присвячена Т. Шевченку,
пам’ятник українським матерям, діти яких були знищені більшовицькими репресіями.
У 1945 році по закінченні війни Г. Крук залишив Берлін та переїхав до
найбільшого мистецького центру Німеччини, Мюнхена. Там він зустрів свого
молодшого брата. У Швабінгу – німецькому Монмартрі, де
відбувалося багато виставок, творчих зустрічей і дискусій, Григор тут знайшов
зручні для роботи майстерні. Одна була на подвір’ї, а друга, велика і світла,
на четвертому поверсі вцілілого будинку. Це помешкання на вулиці Елізабет, 13,
ставало все більше знаним і відвідуваним. Відомо, що вже на початку 40-х рр.
Крук був досить відомим у німецькому мистецькому середовищі. У 1947 році він
взяв участь у збірній виставці, де показав кілька своїх скульптур. Його авторитет
зростав після кожної з таких виставок. Крім того, він стисло співпрацював з
Укр.Вільним Університетом у Мюнхені. Григор був доволі популярний і він був обраний офіційним членом журі палати
мистецтва «Гауз дер Кунст» у Мюнхені. Свій перший виїзд із повоєнної Німеччини
Крук здійснив до Італії. Завдяки стипендії, що її надав «єпископ скитальців», Іван Бучко,
апостольський візитатор
для українців-католиків у Західній Європі, він протягом шести місяців вивчав
там стародавні пам’ятки мистецтва й архітектури. Твори Крука висунули його на
одне з перших місць у Західній Європі. Він утверджував себе як оригінальний
скульптор з унікальним власним стилем і статичними формами різьби. Перебуваючи
в Німеччині, він включувався в працю української діаспори, а передовсім
допомагав новоприбулим. Незабутнє і сильне вбраження на ціле життя зробила
зустріч його з Михайлом Черешньовським, товаришем з студій в Кракові, який
рейдом УПА, перейшов „хресними дорогами” до Німеччини. У цій зустрічі були
сльзи радості і палкі дрижні привіти. А вже від січні 1952 року Крук розпочав серію
персональних виставок, показавши у Мюнхені 17 скульптур. У 1952 році помирає
брат і Григор переїжджає до Парижа. Тут він познайомився з Северином
Борачком, відомим художником Олексою
Грищенком і колишнім першим міністром закордонних справ Української
Народної Республіки О. Шульгіним,
який у 1939-1940 роках очолював екзильний уряд УНР. Шульгін від 1927 року брав
активну участь у житті української еміграції, був
співредактором тижневика «Тризуб». У
1954 році він організував виставку творів Крука в галереї Simone Badinier, що
принесла майстру великий успіх і ще додатково спопуляризувала мистця. Директор
Національного музею модерного мистецтва у Парижі Жан Кассу (Jean Cassou),
написав передмову до її каталогу, а посол Німеччини у Франції купив одну з
виставлених скульптур. Після цього Григор Крук переїжджає знову до Парижа. Він
виставляє по 28 скульптур і малюнки на виставках у Лондоні, Единбурзі та Бонні.
У 1961 році 35 його творів експонувалися в Нью-Йорку й Філадельфії, а потім – у
Відні. У 1963 році він виїхав до Риму, вирішивши створити портрет майбутнього
Патрярха Йосипа Сліпого,
звільненого після 18 років ув’язнення з Сибіру. Пізніше наш Патрірх улаштував
для Крука аудієнцію в папи Павла VI. За
виконані в Римі скульптурні портрети Йосипа Сліпого та Папи Павла VI майстер
отримав у 1964 році диплом та медаль Ватикану. Скульптурна спадщина Г. Крука
включає твори класично-академічного напрямку, самобутнього народного та
експресивні й динамічні з природними формами й рухами. Словом, це унікальний майстер, у якого кожен
новий твір дивує і впроваджує глядачів і
шанувальників мистецтва у світ магії справжнього мистецького подиву, який
гармонійно поєднаний з витонченими детелями мистецького смаку. Мало кому вдається
відчути так красу, як і форму яскраво насиченого колоритму світобачення, яке
засвідчує справді високу майстерність доглибне відчуття сприймання світу і його
дивовижне передання в красі твору, яке мав відьуття Григор. Коли пишу і
намагаюся дати загальну характеристику
творам Григора Крука, мимоволі мені на думку приходить в першу чергу наш
велетень модерніст скульптор ім’я якого О. Архипенко (1887-1964) який увійшов у
світову й вітчизняну історію мистецтв на завжди. Це центральна постать індивідуального бачення
філософії мистецтва, викладеного у «Теоретичних нотатках» - також скульптори.
Цей український скульптор довів світові мистецькі ідеї, які приходять із космосу
і повертаються до нього. Архипенко зразок в мистецтві планетарної уяви,
як представник модернізму, але він зберігає автономну цілісність скульптурного
твору за формулою «мистецтво для мистецтва». Його творчий феномен позачасовий і увсьому мистець прагне у своїй творчості віднайти чистоту
першопочатку в ідеальному духопросторі. Правий був Павло Ковжун, коли в есеї
про Архипенка казав: сучасність — це, передусім, опанування минулим для
визначення теперішнього й майбутнього шляху еволюції мистецтва. Тому феномен
унікальної постаті Архипенка належить ознакам мистецтва майбутнього, і в цьому
таємниця незгасаючої актуальності експериментів його генію. В статті не спосіб
детальніше обговорити цю тему, але
досить сказати, що у фундаментах світового мистецтва Україна посідає свою міцну
частку, як цивілізована і висококультурна нація. Зарівно Архіпенко, як і Крук
та численні українські мистці, були і залишаються амбасадорами української
культури, яку так в остатньому періоді
антиукраїнська зграя азарова, табачніка і януковича в різній формі
руйнує і зневажає. Ця чужа і ворожа, а
разом з тим антиукраїнська теперішня
влада на всіх відтинках, а в тому і на мистецькому перепроваджує жорстоку
русифікацію. Мені приємно відмітити, що
Г. Крук був і залишається генієм в скульптурі і
його творча спадщина понад 300 скульптур і тисячі малюнків, серед
скульптурних робіт «Портрет патріарха Йосипа Сліпого», «Монахиня»,
«Відпочинок», «Селянське подружжя»,
„Представники визвольних змагань” тощо. Його портрети високого класу й
експресіоністичні малюнки становлять окрему художню цінність і надбання нашої
культури. Його скульптурні твори придбали Національний музей у Парижі, галерея
Stenzel у Мюнхені, чимало творів куплено шанувальниками мистецтва й
колекціонерами, серед яких професор Людвіг Ергард,
колишній президент ФРН Генріх Любке, міністр іноземних справ Віллі Брандт та
інші. Найбільшу скульптурну спадщину мистця зберігають Український
вільний університет у Мюнхені та Бібліотека й Архів ім. Шевченка у
Лондоні, створені Союзом
українців у Великій Британії. В діаспорі Гр. Крук не те, що широко
відомий і популярний, він становить національно-українську гордість. Його
виставоки міжіншим відбулися в Мюнхені (1946, 1947, 1952, 1960, 1963, 1969).
Мистець також мав персональні виставки в багатьох містах Америки, Канади, Азії
(Пекін, Анкара) та Європи. Серед них, зокрема, Париж, Лондон, Единбург (1954),
Бонн (1955), Рим (1957), Нью-Йорк і Філадельфія (1961), Відень (1962), Берлін
(1963), Торонто (1964), Мерано (Італія) та Вільдбад (Німеччина) (1968),
Дубровник (1970), Гент (1971), Кіхлей (1986)і в останньому періоді відбулися
пару виставок в Україні. У своїй статті
для журналу «ART Ukraine» Людмила Пекарська детально описує життєвий та
творчий шлях Григорія Крука. Його творчий почерк пані Людмила змальовує як
результат поєднання «традицій знаменитих європейських шкіл», «глибокої народної
основи» та «академічним професіоналізмом». Вона подає, як Григор палко жив Україною. Для нього вона була найціннішим
клейнотом. Доказом того мистець у своїх творах зберіг в них український дух, —
зазначає пані Людмила у коментарі до газети «День». Вона пише, «…мистець ніколи не приховував свого українського
походження та своєї української ідентичності. Він, безумовно, належить до
золотих імен України». Живучи за межами
рідної йому Батьківщини Г. Крук ніколи не приймав жодного громадянства, хоча
підданство йому пропонували Німеччина,
Франція та Канада. З огляду на те, що
сучасна українофобська влада в Україні
під керівництвом В. Януковича не є зацікавлена розвитком української культури,
тому варто з нагоди його 100-ліття від
дня народження, популяризувати цю унікальну постать і його безсмертні твори. І вперешу чергу все це доносити до відома тих
наших земляків, які про нього мало знають. Вправді у рідному селі Григора Крука
Братишеві вчитель Петро Боднарчук зібрав дуже цікаві спогади і документи, які
стосуються мистця і його родини. У його посіданю декілька навіть мистецьких робіт. При школі
зорганізовано невеличкий музей, присвячений пам'яті митця, і за допомогою
сільської громади встановив на подвір’ї, де мешкала родина Круків, пам’ятний
знак. Протягом трьох років, з 1988 по 1991 рік, ентузіясти мистця назбирали цікаві матеріали і у жовтні 1991
року відзначили 80-ліття Григорія Крука.
На подвір'ю школи було встановлено тоді пам’ятний знак, як доказ любови до одного з найвідоміших у світі українських
скульпторів. Наше завдання полягає в тому, щоб мистець повернувся у свідомість
української нації, якого комуністичний режив і сучасна влада хочуть знехтувати, як вигнаних і забутих. На жаль на
77-му році трудолюбимого життя 5 грудня 1988
року, далеко від рідної землі, померр Бл. п. Григор Крук у Мюнхен і там був
похований.
Література
Віталій Габліцов «Галактика „Україна". Українська
діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007.436 с. - Гординський С. Крук,
Павлось, Мухин: Три українських різьбяри. Мюнхен, 1947 - Книга творчості
українських митців поза Батьківщиною. Філадельфія, 1981 - Попович В. Література
і Мистецтво 4 лкистопада 1981 р. «Моя дорога до мистецтва» Григор Крук,
Українська тематика в творах Григора Крука. «Нотатки з мистецтва»
(Філадельфія), 1986, № 26- Даревич Д. Григорій Крук — співець селянської долі.
«Сучасність», 1987, №7/8- Даревич Д. З нагоди виставки скульптур Григора Крука
в Англії. «Визвольний шлях», 1987, № 8/9-,Шлях Перемоги (Німечина) 19 червня1983, Скулїптор Григор Крук, Володимир Луців,
Українська Дунка, Лондон, за 2 березня 1989 р.«Усорокоусти Григора Крука»
Володимир Янів, Попович В. Григорій Крук. «Сучасність», 1990, № 6 - Качуровський
І. Григор Крук, скульптор, якого не знають на Україні. «Україна», 1990, № 1 - Мельник
В. Мистецтво, народжене сонцем і землею: Скульптор Григорій Крук повертається в
Україну. «Культура і життя», 1992, 19 груд. - Григорій Крук та європейська
пластика середини ХХ століття: Матеріали міжнародної наукової конференції
(Івано-Франківськ, 3—5 грудня 1992 р.). К., 1995 - Стебельський Б. Григорій
Крук. В кн.: Українці в Берліні 1918—1945. Торонто, 1996 - Гентош О. Мистецтво
Григорія Крука повертається у Львів. «Вісник Львівської Академії мистецтв»,
1998, вип. 9 - Кишакевич-Качалуба Х. Спомин про Григора Крука - Трач І. Стежки
українські. «Зерна», 2004, № 6—7 - Морозюк В. Пом’яник-2. Івано-Франківськ,
2006 - Пекарська Л. Розшукуються викрадачі картини та скульптури з бібліотеки
ім. Т.Шевченка в Лондоні. «Музеї України», 2007, квіт. - Пекарська Л.
Знаменитий і невідомий Григор Крук //Art Ukraine. — К.: «АРТ-ЮКРЕЙН». — 2010. —
№ 2 (15). — С. 120-128
Ярослав Стех
|