|
|
Каталог статей
ЯК Я ШУКАЛА ОФІЦІАНТОК І ПОСУДОМИЙОК
ЯК Я ШУКАЛА ОФІЦІАНТОК І ПОСУДОМИЙОКПросто
відпочиваючи з друзями в Одесі, я натрапила на доволі  дивне оголошення,
яке не те що заінтригувало, а навіть змусило мене взяти мобільний і
набрати номер, що був вказаний на листівці. Текст був не багатослівним:
«Работа для девушек!». Не подумайте, телефонувала не з метою знайти роботу, а просто було цікаво, що це така за робота «для дєвушек». Кілька
разів я набирала номер потенційного «роботодавця», проте спочатку ніхто
не брав слухавку, а потім просто відхиляли вхідний дзвінок. Так
таємниця цього оголошення залишилася не розкритою.
В мене
спочатку виникало питання, чи «поведеться» хтось на таємниче оголошення,
адже якось дивно все це. Зазвичай ми бачимо розмальовану листівку, в
якій так «припрошують», а тут білий аркуш, три слова і номер телефону.
Робота для студенток!
Приїхавши
додому ще довго пригадувала ситуацію з цим оголошенням. І тут виникла
ідея перевірити, чи «клюнуть» на щось подібне наші студентки. Далеко в
ліс за планом експерименту йти не довелося. Я вкрала ідею у «одеських
авторів». «Обійшлася» стандартним А4, надписом «Робота для студенток» та
номером телефону своєї нової сімки «для спецзавдання». Проте, я
вирішила не лише перевірити як «діють» подібні оголошення на студенток, а
й попит на роботу серед них. Оскільки сьогодні «купівельна спроможність
стипендії» не може задовольнити потреби студентів в повному обсязі, то
доводиться підробляти, дещо дорослішати і припиняти експлуатацію
батьківського гаманця. Саме тому оголошення про роботу не залишаються
без уваги.
Для цього експерименту я приготувала дві легенди. Суть
полягала в тому, що я пропонуватиму студенткам дві вакансії: «чорну
роботу» за копійки – посудомийкою та чотири години в прозорій сукенці за
такі собі 150 грн.+чайові – офіціанткою в сауні. Цікаво було, що
оберуть дівчата.
Почала з того, що розклеїла оголошення в
студентському містечку та університеті. Про це можна було б і не
згадувати, проте цікаво, що з перших хвилин втілення цього експерименту в
життя я зрозуміла, непомітними мої «псевдооголошення» не залишаться.
Дві дівчини, прочитавши його, відреагували на їхній зміст, ну приблизно
так, як і я в Одесі. Вони посміхались і перешіптувалися рухаючись за
мною. І от, коли я зупинилася біля дошки, щоб приклеїти чергову
листівку, вони запитали: «А що це за така робота? Нічого «брудного і
непристойного» робити не потрібно?» Я вирішила не відкривати всіх
таємниць і «зіскочила» на те, що всього-на-всього виконую свою роботу
(себто розклеюю оголошення). Тому цим «веселухам» відповіла:
«Зателефонуйте і вам про все розкажуть, бо я не в курсі». Дівчата знову
усміхнулись і попростували до зупинки, голосно обговорюючи зміст
оголошення. Ця місія була виконана успішно. Я розклеїла понад десяток
оголошень і на цьому зупинилася. Залишилося чекати на реакцію!
Врожай на посудомийок!
Та
й чекати довелося не довго. Дорогою з університету вирішила
промоніторити стан моїх оголошень. Результат непоганий. За три-чотири
години половина «мінівізитівок» (з номерами телефонів, які можна
відірвати від оголошення) вже була в чиємусь гаманцеві чи сумочці.
Першого дня мені зателефонувало осіб шість (проте до того було ще
дев’ять дзвінків до 18-00, з якої, нібито я маю їх приймати).
Першою
відгукнклася студентка Аня. «Доброго вечора (за легендою дзвінки я
приймала з 18 до 21)! Я з приводу оголошення!» – почула я у слухавці і
ввічливо загомоніла про роботу у вигаданій піццерії та сауні. Дівчина
слухала уважно, а потім сказала: «Ой, нє! Мабуть мені не підходить!». От
так стартувала моя затія!
Через півгодини пролунав наступний
дзвінок. Я підняла слухавку і ввічливо знову заспівала своєї. Олена
виявилася дівчиною комунікабельною. Її зацікавили обидві «вакансії» і
вона почала свою «атаку запитаннями»: «А в якому районі знаходиться
місце роботи?», «Чи можна спробувати, а то раптом не сподобається?»
(звичайно, що не сподобається, бо підзаробити цій милій дівчині,
принаймні у нас, навряд чи вдасться, як власне і попрацювати). Студентка
була налаштована рішуче і, якщо варіант з офіціанткою її дещо налякав
дресс-кодом (прозорим міні), то 5 годин мити посуд після задоволених
клієнтів піццерії за 50 гривень їй прийшовся до душі. «А коли можна
приступати до роботи?» – збила мене з пантелику дівчина. І тут я
задумалась, проте питання швидко знайшло свою відповідь: «Ми набираємо
персонал. Якщо маєте бажання, я занесу ваші дані до нашого списку і ми
потім з вами зв’яжемось». Питань більше у дівчини не виникло і уявна
«база даних» з’явилася лише у моєму записнику з першою поміткою: Жигліна
Олена Петрівна, 19 років, студентка і звичайно номер мобільного.
Цього
ж дня до мене зателефонувала вісімнадцятирічна Яна, яка вислухавши мої
казки про вакансії не поставила жодного запитання, а лише пробурмотіла
тихенько: «Дякую, мені не підходить». «Мабуть в офіціантки піти
сміливості бракує, а посуд мити дівчинка ще не доросла. Це я жартую,
проте це не єдиний випадок! Ще кілька разів дівчата просто говорили:
«Дякую! Ми вам передзвонимо», ніби не я їм пропоную роботу, а вони мені.
Після
цього до 21 години було ще три дзвінки, проте пані, ніби змовилися.
Перший варіант точно ні, а про роботу «посудомоюшниці» ми подумаємо!»
Думайте, думайте! А то такими темпами всі місця зайняті будуть.
Досить
дивно складалася ситуація. Адже зазвичай люди клюють на таку роботу, де
перенавантажуватися особливо не потрібно та й гроші чималі отримують.
Відколи це міні-платтячко стало перепоною на шляху до непоганого
заробітку, як для студентки?
«А в білизні?»
Наступного
дня, дорогою до університету, я перевірила, в якому стані перебувають
мої «пастки» (себто оголошення), побачивши результат вже не сумнівалась,
що сьогодні дзвінків «потенційних працівниць» буде не менше. Настала
18-00. Минуло 40 хвилин – ні дзвінка, проте повідомлень «вам дзвонили»
до десятка отримала. І от минуло близько години, як пролунав дзвінок:
«Доброго вечора! Я за оголошенням!» – швидко пробелькотіла дівчина. Я
поцікавилася як її звати і заспівала своєї. Проте і Юля розбила мої
надії знайти хоча б одну офіціантку в сауну з чудовою назвою
«Аквамарин». Дівчину зацікавив той варіант (а вибір був не великим), що й
попередніх студенток. Вона почала запитувати про все: А коли? А де? А
як? Дівчинка те що треба, але чи для посудомийки, їй би в міліцію чи
прокуратуру! Проте це був не звичайний екземпляр, а з «бонусом» – хотіла
влаштувати ще й подругу. «А якщо ми кілька днів попрацюємо, щоб
дізнатися чи важко, чи зможемо, нам потім заплатять?» – наполегливо
намагалася знайти вона відповіді на всі запитання. Звісно, подумала я і
дівчина, разом зі своєю подругою, стали черговими у списку претенденток
на роботу.
Наступний дзвінок цього вечора був для мене, ну
просто «приємною несподіванкою»! «Добрий вечір! А у вас є вільне місце
посудомийки?» – запитала дівчина на іншому боці слухавки. Я була
спантеличена! Схоже ще один «бонус» від студенток, що телефонували до
цього. Звістка про роботу швидко поширилася, вже й багато говорити не
доводилося, як правило, вони вже знають, що я їм пропонуватиму і тому
лише, як капризна дитина, показували пальчиком на те, чого хочуть. І
взагалі мені це стало нагадувати популярні акції: «Приведи друга і
отримай бонус!», тільки в нас щось на кшталт: «Приведи друга і отримай
його чайові!». Приємно, всього лише другий день, а про НАС говорять.
Роковим
виявився третій день мого експерименту, адже саме тоді «народилася»
перша і остання «офіціантка уявної сауни». Якщо чесно, то я вже не
сподівалася, що вона знайдеться. Проте Ольга Сергіївна у свої 18 не
переймалася особливо з приводу того, що вибрати. Коли вона сказала, що
її цікавить вакансія офіціантки, то я, щоб упевнитися втому, що вона все
правильно зрозуміла, їй ще раз нагадала: «У нас дресс-код – прозоре
міні платтячко». Це не відлякало дівчину, вона лише запитала: «А в
білизні можна?». Я була в шоці! «Звичайно!» – на кілька секунд
пригальмувавши, швидко відповіла. «А, ну тоді добре! Можна спробувати!
Тільки ще питання! А поясніть в чому полягає суть моєї роботи?» –
дівчинка просто «убила» мене своїм запитанням. Вона, як сліпе кошеня,
куди йти, туди йти, чи що? Я намагалася ввічливо пояснити їй обов’язки
«офіціантки», проте і тут довго церемонитися не довелося. «А, зрозуміла!
То коли, приступати?». Після цього легенда про «чарівний список» і
чергове «ми вам зателефонуємо».
Ще кілька днів
телефонували дівчата, проте це були поодинокі випадки! Більш ніхто не
пішов шляхом Ольги. Всі чомусь оминали «вигідну пропозицію»! Чи то
ментальність, чи то виховання таке, а дівчата були ладні мити посуд за
50 гривень, ніж чотири години бігати з тацею за 150. Дивно, але
виявляється знайти офіціантку в сауну – справа не з легких. Як на мене,
то це мабуть пов’язано із тими стереотипами, що склалися в суспільстві.
Адже сауна, офіціантка, прозоре міні-платтячко відразу асоціюються з
чимось непристойним, аморальним. Тому майже всіх дівчат і відштовхнула
така «перспектива»! Проте все ж насправді має бути не так страшно. Сауна
– це ж не бордель якийсь, і обов’язки офіціантки, дещо відрізняються
від працівниць подібних закладів. Люди відмовляються від легального
хорошого заробітку через страх! Абсурд, але так і є! Ми звикли, що
студенти – це народ, якого легко можуть «розвести і кинути», бо
більшість працює неофіційно, так підробляє поза університетом. Але
проблема не лише в негуманних роботодавцях, а й у студентах. Адже, жодна
з дівчат не поцікавилася тим, чи офіційно вони працюватимуть чи на
«пташиних правах»! Варто бути пильним, уважними та іноді виходити за
межі стереотипів, що існують у суспільстві!
Спасибина Светлана
Читать полностью: http://h.ua/story/347857/#ixzz1j8Y9n700
|
| Категорія: Мои статьи | Додав: canadaua-news (11.01.2012)
|
| Переглядів: 690
|
|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
