В Національному музеї-заповіднику «Битва з Київ у 1943 році» відбулося засідання директорів музеїв Київської області.

В підпорядкуванні  Київської обласної державної адміністрації знаходиться 7 музейних закладів: Національний музей –заповідник  «Битва за Київ у 1943 році» (с. Нові Петрівці), Вишгородський історико-культурний заповідник, Меморіальний музей-садиба К. Г.Стеценка, (с. Веприк), Музей І.С.Козловського, (с.Мар’янівка), Київський обласний археологічний музей, Яготинський історичний музей, Білоцерківський історичний  музей.

Директори цих закладів розповіли про свої набутки та майбутні плани.

 Вікован І.П.  директор Національного музею-заповідника  у с. Нові Петрівці, показав капличку пам’яті, яку нещодавно побудували на території парка. В планах  - підняти дзвіницю, яка буде нагадувати дзвоном про загиблих у Другій  світовій війні.

Музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році" давно став своєрідною туристичною Меккою Київщини. Село знаходиться недалеко від Києва, має чудовий  парк, велику кількість військової техніки, бліндажі та справжні траншеї. Саме тут почалися  запеклі бої за звільнення Києва – це  знаменитий Лютіжський плацдарм. І досі в навколишніх лісах пошуковці знаходять загиблих солдат та іржаві залишки зброї – жахливі відголоски війни…

Музей присвячений подіям на Лютіжському плацдармі, має  величезну  діораму та велику  колекцію військових касок з часів  Першої світової війни. В селі знаходиться Межигірська  Дзвінкова криниця, яка розташована біля резиденції Президента. http://www.battleforkyiv.org.ua

 На мальовничих схилах Київського моря, серед крутих  смарагдових круч,  розкинулося  легендарне  Ольжине місто – Вишгород. Це давньоруське місто полюбляли всі князі: тут була заміська княжа резиденція, Володимир – Красне Сонечко тримав свій чисельний гарем,  у Вишгороді помер Ярослав Мудрий. Для православних – це священна  земля, яка й досі зберігає  таємницю поховання  двох братів Бориса і Гліба – перших руських святих. 

Ірина Пироженко, директор Вишгородського  заповідника, за останні роки зробила неймовірне – узаконила охоронну зону в межах міста, захистила прадавні схили від забудівлі, відкрила та зберегла  горн ХІІ століття – унікальну давньоруську споруду, аналогів якої нема по всій  Європі. Зараз горн експонується  в Музеї гончарства – останнє дітище заповідника  – маленький  затишному  скансені, де зібрані вироби Вишгородщини – прабатьківщині  київського гончарства.

Заповідник відроджує гончарну справу. Кожного четверга по обіді  в музеї відбуваються майстер-класи з гончарства. До складу заповідника входять ще 2 музеї: історичний та виставка «Давній Вишгород».

В планах  дирекції  відкрити четвертий туристичний  об’єкт - давньоруський вал, який зберігся на території Вишгорода...

http://www.vyshgorod-museum.org.ua

 У 2012 році країна  святкуватиме 130-річчя з дня народження українського Моцарта – Кирила Григоровича Стеценка – видатного  композитора та диригента  ХХ століття.

Здавалось, сама Доля вела його до музичного Олімпу. Однак революційні десятиріччя ХХ століття переписували людські долі – талановитий композитор за відсутністю коштів, був змушений оселитися  у Веприках – невеликому селі на Фастівщині. Там він взяв парафію, українізував її, створив хор і продовжував писати музику. Хор Стеценка гримів на всю Київщину, його твори ставали народними,  слава котилася по всій України. І знову втручання лихої долі  - в квітні 1922 року обірвалося життя композитора. А потім – повне ігнорування влади.

В.Умрик

Та люди не забули про цього чудового священика – зберегли хату. В.І. Косовський, фельдшер із  села, став ініціатором відродження пам’яті Кирила Стеценка. – почав збирати особисті речі композитора. Так поступово Стеценко виринав із небуття. В хаті  Кирила Григоровича створили музей, де проводять вечорниці, лекції, конференції, знімають фільми. Нинішній директор, Валентина Умрик – частий гість радіопередач, автор багатьох статей про Стеценка. В її планах – відродити фестиваль «Пісенні дзвони» і зробити музей В.І. Косовського, який спромігся зберегти  пам’ять про композитора. http://veprik.at.ua

 Серед сузір’я київських митців сяє ім’я  ще однієї унікальної зірки – видатний співак, Народний артист СРСР, лауреат різноманітних премій Іван Козловський. 

В селі Мар’янівці збереглася меморіальна хата Івана Семеновича.

Це недалеко від Києва. Васильківський район. Одеською трасою до Ксаверівки. Там поворот. Три кілометри.  Є відповідні вказівники.

Музей має два з половиною гектари землі. Розкішний парк з перехрестям алей. Архітектори задумали парк у вигляді хреста у терновому вінку. Тут висаджено багато мальв, яблунь, дубів, лип, туї, платанів… Парк плавно переходить у лугове різнотрав‘я аж до верб на березі… Літом тут краса неземна! Найбільше свято музею  -  на Івана Купала. В цей казковий день в садку  линуть народні пісні, по річці пливуть дівочі вінки, а на березі  палають  купальські вогні…

В планах директора  музею О.Бохняк побудувати закритий майданчик, аби не залежати від примх природи, і зробити концерти на постійній основі.

Саме в таких маленьких сільських музеях якось примарно зупинився час. Переступаєш поріг -  і опиняєшся в іншому часі. Цього ніколи не досягнуть великі столичні музеї. http://maryanivka.do.am

 Не менш унікальний куточок Київщини – Яготин. Здавалося б, стоїть майже на трасі Київ-Харків, але потік туристів значно зменшився. Чи дороге пальне на заваді, чи занадто високі ціни турфірм,  тож  директор Яготинського історичного музею Лідія Демченко   бідкалась на брак відвідувачів. Хоча цей маленький куток Розумовських варто відвідати. Музей має 9 відділень. Тут і всесвітньовідома  Добраничівська стоянка первісних людей, яка має поважний вік – 10000 років. Під Яготином збереглася хата Катерини Білокур – дивовижної художниці, твори якої прикрашали міжнародні виставки 

В стародавньому парку  зберігся флігель ХІХ сторіччя – залишок палацу Разумовських. В ньому колись зупинявся Т.Г.Шевченко. Музейники приклали титанічні зусилля аби відродити  інтер’єри тієї доби. А недалеко в затінку вікових дерев стоїть невеликий будинок з світовими скарбами – картинами народних митців.

Музеї Яготина – це повноцінний туристичний маршрут. Але знову ж брак інфраструктури, гарних доріг та відповідної розважальної програми не влаштовує сучасних українців. До Яготина їдуть лише фанати-інтелегенти. А у них, як правило, замало грошей…

 Проблема з відвідувачами – болюча тема для віддалених музеїв. Потрібна допомога місцевої влади, нові форми розваги, велика рекламна кампанія. Але влада  таких  містечок полюбляють тихе спокійне життя. А туризм – то гамір, клопіт і проблеми….

 Хоча в деяких містах влада схаменулась – звернула увагу на свою історію. Вдалий проект:  Кам’янець-Подільський, Львів, Чернівці.  Це ж туристичний рай.  А в  Софіївку,  Переяслав, Білу Церкву в погожі осінні дні перебирається пів-Києва…

 Зараз розвивається Обухівське направління. 17 вересня Ржищев  на День міста, відкриває свій історичний музей, який базується на матеріалах  трипільської культури. Запрошують всіх бажаючих на свято.

 Та існує ще  одна велика проблема в музейній справі – експозиція. В більшості музеїв вона не змінюється роками. Хтось боїться виставляти свої фонди, у когось їх просто нема. І відвідувачі не ідуть – це вже бачили, комусь просто нецікаво. Нема тих  родзинок, які б притягували туристів. А закупити нові експонати неможливо – в бюджеті просто не існує  графи «На закупівлю експонатів».

Національні музеї ще якось витоптують квоти з митниць, беруть щось в архівах. А невеликі музеї так і «сидять» на свої експонатах радянського  періоду. Робити розкопки – дорого, закупити колекції – неможливо. Заманухи нема - виставляти нічого – люди не йдуть.  Коло замкнулось. Цю проблему треба вирішувати на рівні Кабміну. Але там зайняті поповненням свої приватних колекцій: машини, будинки, яхти, гелікоптери...

 Був час, коли влада переймалися особистими археологічними та етнографічними  колекціями  -  загальна мода була така. Слава богу,  попустило. Музейні фонди цілішими  будуть...

Зараз пріоритети помінялися. У влади  нова "мулька" – Давня  Русь.... Чекаємо бум новозбудованих фортець по всій Україні.

Козацтво  вивчили – переходимо до більш древнього періоду.

Теж варіант. Так поступово пізнаємо   всю історію України…

 В останні роки до музейної справи долучилися колекціонери – відкрили свої приватні виставки. Більшість з них – етнографічні. Але зустрічаються і незвичайні музейні – мілітаристичні. Зараз по лісам та  степах ходять сотні людей з металодетекторами: хтось шукає скарби, хтось – залишки війни…Їх називають чорними археологами. Але з часом дехто з них стає патріотом  і відкриває свої невеличкі музеї. Там можна потримати все руками, одягнути однострої, купити артефакти і навіть відчути себе слідопитом – попрацювати з металошукачем.

 Уніформісти звернули увагу на покинуті ДОТи та ДЗОТи. Досліджують, прибирають, проводять військові ігри.. Кожен долучається до історії по своєму.

Зараз під Гостомелем, майже в  городах головного комуніста України, відроджують лінію оборони Києва. Вже виділено кілька гектар землі, будують фортифікаційні споруди. Такі музеї дуже популярні в усьому світі.  Місце вибрано вдало –  недалеко проходить Варшавська траса -  легко добиратися. А скільки ще таких закинутих ДОТів є під Києвом…

 Почалася осінь. Теплі золоті дні ще будуть кілька місяців. Тож розробляйте маршрути, сідайте в автівку, купуйте тури  і  гайда по різнобарвній Київщині.

Взимку ще насидимося…

 Наталка Іванченко, "Музеї України"

 До речі, саме  команда журналу «Музеї України» вивела більшість музеїв Київщини в мережу Інтернет. Заходьте, читайте…