Золото 1941 року

Знову перевіряємо легенду. І одразу опиняємося на незвіданих широтах нашої улюбленої сірої зони історії. Ні спростувань, ні підтверджень. Розкішний фактаж, загадкові інформатори, торги, переговори… Жодного  прізвища, географічної назви, документа. Але, ми розуміємо, що слід дуже реальний. Кілька пошукових команд, мало не одночасно вийшли на ЩОСЬ. Інтригу загострило те, що інформація потрапила в пресу. Нам дають інформаційну компенсацію – команда часопису «Музеї України» різко змінює регіон і ціль пошуку. І нас це повністю влаштовує. Однак, ми знаємо, від чого свідомо відійшли…

…Нас давно дивують офіційні історики. Особливо ті, що досліджують Другу світову війну. Широка публіка змушена брати за основу інтернет-публікації, версії альтернативної історії чи журналістські розслідування. Я особисто розумію, чому мене так не люблять кандидати та доктора наук. Їм здається, що істина лише у їх роботах. АБСОЛЮТНА істина! А виявляється, вони навіть не підозрюють про існування і досі секретних архівів, фондів, цілих масивів документів, а головне людей, які свого часу, у всьому тому довго варилися. Між тим, ні у нас, ні у них немає ніяких наукових звань, авторитетних публікацій, дисертацій. Є конкретні факти. Шифри. Копії. Оригінали. Ми переконалися, що спростувати оприлюднену нами інформацію неможливо. Як і науково обґрунтувати. Такі реалії. Кожен живе на власному рівні… Ми можемо представити лише конкретний результат, чого кабінетні вчені ніколи не зроблять. Періодично нам це вдається…

І відомі факти, які продемонструємо короткою цитатою з Вікіпедії: «Навесні 1940 р. режим відкинув маску демократичності та розпочав широкомасштабні репресії — як проти українців, так і проти поляків. Найбільш поширеним і страшним їхнім різновидом стала депортація. Тисячі уявних «ворогів народу» без усякого попередження, суду чи навіть формального звинувачення арештовували, заганяли у вагони для худоби й вивозили до Сибіру й Казахстану для невільницької праці у страхітливих умовах. Багато депортованих гинули, часом цілими родинами.

Перша хвиля депортованих складалася з провідних польських, українських та єврейських політичних діячів, промисловців, землевласників, торгівців, чиновників, юристів, відставних офіцерів та священиків. Пізніше арешт загрожував кожному, хто ототожнювався з українським націоналізмом. На прикінцевому етапі, навесні 1941 р., режим уже депортував людей без розбору».

Відкидаємо емоції, ідеологію, аналізуємо. Навесні 1940 року, почалися масові арешти і депортація  заможних західноукраїнських родин. Тоді було прийнято здійснювати повну конфіскацію родинних цінностей. «Досліджувалися» НКВС і культові заклади. Комерційні структури…

Все вилучене детально описували і передавали на зберігання до обласних філій Держбанку УРСР. Де все і чекало свого часу. 22 червня 1941 року, відбувся напад гітлерівської Німеччина на СРСР. Влада Західних областей не мала і тижня для продуманої евакуації. Почався безлад. Арештованих масово розстрілювали. Архіви палили. Родини поспішно вивозили.

А тепер увага – у сховищах Західної України на момент початку війни, зберігалося більше 100 тон золотих, срібних, платинових ювелірних виробів,  також оздоблених діамантами та іншими дорогоцінними та напівдорогоцінними каменями! Додайте багато оздоблені ікони, культові предмети, вилучені НКВС! Багато чого захопили німці. І ми маємо чисельні підтвердження зразка 1945 року! Дещо успішно евакуювали, щось таємниче загубилося дорогою… Тут просто треба увімкнути логіку. Спробуйте поговорити на цю тему з офіційними істориками… Отож…

Чому цей момент вперто не хочуть дослідити офіційні органи вже незалежної України?

Ми про це пишемо, нас відразу звинувачують у ненауковості. Дайте науковість!

Колись цими загадками активно цікавилося НКВС, Смерш, КДБ. Проводилися розслідування, порушувалися справи… Працювали слідчі, формувалися оперативні групи. Нині ці люди пенсіонери. Дуже тихі і непримітні.

Згадки про гігантські скарби гріють кров. Вони знають, де архіви. У них є допуски. І вони ШУКАЮТЬ! Є мінімум три супергрупи пошуковців, основу яких складають відставні офіцери КДБ. То неймовірно серйозні структури! Переконалися особисто.

А тепер ненауково-коротко.

…Літо 1941 року. Хаотичний відступ радянських військ від кордону. До великої військової частини, що стояла на привалі, прибивається керівник якоїсь банківської установи з кількома супроводжуючими. Вони везуть купу брезентових банківських мішків з ювелірними виробами і готівковими грошами. Начштабу викликає особіста. Банкір, посилаючись на складні умови, вимагає офіційно прийняти його вантаж під охорону військових. Що офіцери, порадившись, і роблять.

Солдати переносять мішки до спеціального намету для інвентаризації.

Банкір отримує всі потрібні розписки, акти і самостійно рушає на схід.

Згодом підганяється автомобіль, куди загружають мішки.

Ні до Києва, ні до Харкова скарб не доїхав. Банкір прорвався. Дав покази. Показав папери, назвав прізвища. Номер частини. Всі вважаються зниклими без вісті.

Кількість золота була такою значною, що у 1944 році, розслідування було поновлено. Знайшлися свідки. Встановили, що золото ніхто не викрав і німцям воно не дісталося.

Той особіст, розуміючи, що їм не прорватися, просто у палатці викопав шурф, заховавши там найцінніше. Нікому не потрібні паперові гроші залишив у мішках. Інші заповнив хламом.

Саме ці мішки, згодом, і заховали не то у Хмельницькій, не то у Вінницькій області.

Нещодавно, колишні кагебісти їх вирахували і знайшли. Практично все згнило. Паперові сталінські гроші перетворилися на труху. Було лише кілька кілограмів золота. І земля у мішках. Дуже рідкої структури. Зробили аналіз, вираховують місце. Знайти те золото практично неможливо. Хоча, враховуючи їх досвід, ентузіазм і можливості…

На той момент наша маленька галаслива команда почала заважати. Нашими слідами йде добрий десяток фанатів-скарбошукачів з потужними детекторами. Від нас відкупляються координатами двох затонулих німецьких танків у Черкаській області. Які ще треба отримати… Всі переключаються на танки. Геніально!

В принципі, танки то теж непогано… Враховуючи, що ми знаємо про шість танків-сейфів СС з цінностями, захованих поблизу ставки «Вервольф»… Як Вам рівень накалу?!

Маємо якісь шифровки, схеми, але  відсутній шифр! І ті, хто хоч раз бував у лісі з детектором зрозуміє – знайти щось у квадраті 100 на 100 кілометрів, практично неможливо! Перевіряючи одну легенду, ми автоматично створюємо три нових! Як журналісти  отримуємо неймовірне задоволення. Подобається процес і переважній більшості читачів. А от «шукачам» такий сценарій не до смаку. Це те саме, що шукати скарби, взявши за основу сценарій голлівудського серіалу…

У нас залишається кілька козирів – два танки на Черкащині і шість поблизу «Вервольфу». І чотири тони золота на Київщині, знайшовши які, ми відповідно, не будемо інформувати громадськість про такі особисті досягнення… Аби, цього не зробили інші…

На цей момент  все. Збираємося в експедицію на Черкащину. Якщо…

…Книгу про всі ці пригоди доведеться дописати і видати. Підозрюю власним коштом…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», хронікер пошуків скарбів, танків, літаків та інших загадок