На кістках власного гонору, повискуючи від дармової випивки та ковбаски, завбачливо розкладеної рудобородим шинкарем по глиняних коритцях та вихиляючи целюлітними стегенцями під російську попсу відсвяткувала наша миршава поліська інтелігенція 25 роковини Державного Історико-культурного заповідника в м. Луцьку.

Те, що діється останніми роками в храмі національної пам’яті - заповіднику, символічно нагадує історичне дослідження "Історія - брехня!” 1909 року Олени Пчілки, колишньої господині дому (1890-91р.р.) нинішньої  дирекції, яке дало чітку  ствердну відповідь на питання І.Галанта «Арендовали ли евреи церкви на Украине?». Ганебні традиції надання в оренду святинь "жидам” - живучі і нині. То чому дивуватися: якщо держава, як власник, безпечно довіряє своє майно гендлярам,  ті не проминуть добряче її нагріти, отримуючи цимес (вигоду) навіть на святому.

Для кого - історія, для кого - гешефт (гендлярство) - вирішив директор луцького історико-культурного заповідника Тарас Рабан, перетворивши його у власну вотчину - Рабанівку. Усвідомивши, що возитися за зарплату з пам’ятками, культурою і туризмом - це не його, і цимес з цього невеликий - далеко ходити не став.

Безпосередньо в будинку дирекції за бюджетні кошти створив собі закритий бар «У Тараса» для чиновників та їхніх пасій, що незаконно діє тут багато років. На перших порах, його офіціантами виступали наукові співробітники Заповідника (є письмові свідчення). В закладі працювала кухня і барна стійка. За інформацією одного міського екс-начальника пана С., який святкував у ньому з компанією Новий рік і думав, що бар - офіційний, йому тільки за вхід довелося викласти 100 гривень, не враховуючи напоїв та наїдків, які там подавали. Оренда ж залу коштувала не менше 100 $ за вечір. Приватні п'янки продовжуються й понині... І жодна копійка, крім головного "затійника", найнятої обслуги та хіба ще запрошених "модельок" (є свідчення), до державної казни не поступає. А податки - і поготів.

Поруч із баром, без жодних документів на землю і майно, підпільно діє і приватна кузня Рабана, де працюють штатні працівники заповідника. Добрий гендель має він і на різних дозволах та замовленнях на ескізні пропозиції тих же самобудів. Та й архітектурною халтурою добре бюджет доїть - благо його товариші, з міської архітектури, завжди щось підкинуть.

Жага до грошей і зневага до історії та національного спадку поляків і українців, виявилися сильнішими, ніж намолені і просякнуті кров’ю стіни монастиря Бригіток  - національної пам’ятки 1624 року, місця, де ще кілька століть тому молилися мощам святої Анни Омецінської і де не так давно гинули в’язні Луцької тюрми. В банальну пилораму, оформлену на рідну сестру, та склад дощок і різного мотлоху перетворив її Рабан.

Навіть сусідство з останками найдревнішої в Луцьку церкви Іоанна Богослова, що в самому замку, не зупинило його зробити склад дощок, що діяв  до 2006 року, для цього ж цеху  (є офіційні свідчення комісії ВОДА) …

Жодна копійка з цих «бізнесів» так ніколи і не дійшла в заповідник, як і податки в державу! Проте, не забуває бідака-директор збіднілого заповідника, тихенько повернувшись з чергової закордонної відпустки і купивши чергове авто, скиглити перед простаками-журналістами про «брак коштів у людей та держави», низькі зарплати і недостатнє фінансування, - як завжди, наполегливо і цинічно. А на реставрацію і реконструкцію в нього грошей дійсно ніколи не буде. Та й звідки, коли навіть 4 мільйони гривень, що були виділені на заповідник 2006 року, вправно продеРабанені аж за три місяці.

Тоді як світ заробляє шалені гроші на туризмі, а держави будують на ньому основи своїх економік, державний заповідник, що мав би наповнювати бюджет міста, досі ліниво лежить з протягнутою рукою. І не треба казок про бідність. Ось лише один приклад простої господарської арифметики: земельна ділянка на вул. Кафедральній площею більше гектара(!), якою під прикриттям Рабана і прокуратури безплатно і незаконно 20 років користується підприємець М., повинна була б приносити в бюджет (за даними МВС) від 20 до 120 тис. грн. в місяць. А таких ділянок більше двох десятків!

Реклама в заповіднику та кошти від використання його символіки і зображень пам’яток (згадайте етикетку "Волинської горілки”, чи емблему «Люкс-Таксі») повинні переказуватися на окремий спецрахунок і використовуватися винятково на реставрацію. А це ще десятки, а то й сотні тисяч гривень, які до бюджету так і не надходять. 

У гендлярів з Рабанівки тільки й вистачає фантазії, що в оренду замок здавати, добиваючи його старі стіни феєрверками та кіловатами з колонок. Адже чогось конкурентного і достойного, крім самих голих стін пам’яток, битої цегли та дзвонів, експозиції картинної галереї та підземель костелу св.Петра і Павла, розчищених руками дітей, що тримаються лише на ентузіазмі Олега Виноградова, туристу і запропонувати нічого.

Ті одинокі цеглинки та кахель, й примітивні муляжі зброї із застарілих експозицій замкових веж дивляться цинічною насмішкою - на фоні тонн землі, насиченої археологічними знахідками, з фундаментів незаконних забудов та гір цегли-плінфи XІV-XVIст. і кахлю з будинків та підвалів Старого Луцька, безконтрольно вивезених «добрими громадянами» для підвалів та гаражів. І це при повній байдужості дирекції. Кабаками та особняками туриста не дивують! Окинувши поглядом весь цей, пробачте, історичний мотлох, вклавшись в два «доляри» з морозивом, поїде поважний пан деінде, де зуміють його вразити та показати щось цікавеньке, бо він за це платить.

Убогість мислення, жадність і бездарність – такий діагноз нинішнього управління заповідником, наслідки якого очевидні. Ось, поруч з новобудом замкової стіни, з фактичною цінністю лише відмитих при будівництві коштів, зведеної з грубими порушеннями закону і будівельно-реставраійних норм, тихо конає, потопаючи в смітті, пам’ятка національного значення - будинок Пузин XVI ст..

«Умисне доведення до стану руйнації» - це офіційний комісійний діагноз ще однієї  національної пам’ятки - вежі Чорторийських із залишками оборонної стіни нижнього замку XIV-XV ст., про існування якої більшість лучан навіть не здогадується, бо вона настільки захаращена сміттям та приватними сортирами, що добратися до неї без ризику для здоров’я неможливо. 

А на вул. Галшки Гулевичівни, 12а і на Плитниці, 7 конають в хащах і смітті незаконно приватизовані і перепродані пам’ятки місцевого значення XIX ст.. 

Що тут скажеш. Адже за п’ятнадцять метрів від дирекції заповідника на вул. Драгоманова, 17 було розтягнуто по цеглинці(!) ще одну пам’ятку XIX ст.. Але знову парадокс - офіційні висновки прокуратури є, а пам'ятки немає... І відповідальності ніхто досі не поніс.

І як виправдати відвертий вандалізм щодо залишків підземної забудови будинку XVI–XIX ст. на вул. Драгоманова,15, де за особистою вказівкою Рабана, з притаманною середньовіччю варварською жорстокістю двоповерхові підвали XVI ст. та склепінчатий восьмиметровий зал були цинічно зруйновані екскаваторами та засипані будівельним сміттям (є відповідні офіційні висновки)? І таких прикладів десятки...

Про яку охорону пам’яток йдеться, якщо тут навіть елементарний облік відсутній? Так, за даними КРУ з 19 пам’яток національного значення 12 взагалі не були зареєстровані, як і частина пам’яток місцевого значення(!) Даних про національну пам’ятку «Будинок Пузин» ніде не було, а Покровська Церква XIV століття і колишній банк «Пекао» числилися за однією адресою. Більшість пам’яток  досі не мають навіть паспортів і охоронних договорів.

Сон прокурорів породжує свавілля. 20 років під носом правоохоронців відбувається брутальна прихватизація заповідника. Так, згідно з матеріалами СБУ у Волинській області, що були передані до луцької прокуратури, де і успішно канули, на території ДІКЗ в м. Луцьку за ці роки було незаконно і безкарно приватизовано більше 220 об’єктів(!), в тому числі - пам’яток. Попри заборону на продаж останніх, майже половина з 41 пам’ятки місцевого значення вже продана. Незважаючи на скасовані прокуратурою - за нашими поданнями - незаконні рішення луцького виконкому, приватизаційний розгул продовжується і нині.

Як приклад - продане БЮТівськими чиновниками і депутатами приміщення пам’ятки на вул. Драгоманова, 1 та й сусіднє до нього під  номером 3. Що ж, мабуть закон і обіцяна «Юліна» справедливість для її луцьких соратників мають конкретну ціну, адже  і земельний дерибан початий ще за Кривицького-Кравчука вони продовжили успішно.

Убгавшись у ще минулу владу, БЮТівські бізнесмени одразу виявили свої шкурні інтереси і в заповіднику, знівелювавши рішення міської ради від 20.01.06 №26/30  про мораторій на відчуження земель ДІКЗ "Старий Луцьк" до проведення їх інвентаризації та виготовлення Державного акту. А колишній БЮТівський депутат Т.Павлюк, за підтримки своєї фракції, узаконив собі розташування двох чотирьохповерхових(!) будинків на підвалах XVI ст. на вул. Кафедральній, 13 та на залишках ще не знятої з реєстру пам’ятки на Драгоманова, 15-17. І з Рабаном все узгодив. Мабуть, не за дарма...

Фото будинка перед дирекцією (знесеного)

Саме ці пам’ятки XVI-XIX ст., з балансовою вартістю на той час більше 150 тис. гривень, підвали XVI ст. та будинок XIX ст., що розташовані прямісінько під вікнами дирекції, за «дружньої» участі Рабана було завчасно незаконно і безкарно по-варварськи знищено (є висновки міської прокуратури). ДеРабан відбувся. І байдуже, що чинне тоді законодавство диктувало проведення конкурсів і аукціонів, а закон «Про охорону культурної спадщини» вимагав відновлення об’єктів та компенсації збитків державі. Гроші - вище законів і вони роблять своє.

Всі 100 % новобудов заповідника незаконні(!). І вся ця вакханалія відбувається з мовчазної і небезкорисливої згоди його дирекції. Про це яскраво свідчать офіційні результати рейдів-перевірок, проведених спільно Комітетом захисту національної спадщини Громадської Ради Волині з Інспекцією архітектурно-будівельного контролю м. Луцька та міською прокуратурою. Серед незаконних забудовників - і нинішні депутати, і куми функціонерів управління земель-них ресурсів, і служителі культу...

Так, під самими вікнами дирекції заповідника на вул. Драгоманова, без відповідних дозволів і погоджень, втулила два архітектурні монстри відома в Луцьку сім'я Голєвих. І байдуже екс-керівникові одного з підрозділів української податкової та його дружині, нині діючому депутату міської ради, що лучанам і гостям міста, з ризиком для життя приходиться обходити по ямам і сміттю їх беззаконня.  

До Голєвських самобудів, на зруйнованих під час будівництва залишках підвалів XVI століття, припасувався директор блатної фірми колишнього мера, а нині радника пана Я. Романюка, що пізніше вигідно перепродав цю будівлю столичному банку…

Незаконно захопивши добрий шмат землі, не погребував втулити свою дорогу халупу прямісінько на залишках палацу Вітовта на вул. Драгоманова, 30 і приятель Рабана  - бізнесмен і керівник волинського осередку партії великого українського реформатора Тигіпка пан Ю. Начальник відділу охорони культурної спадщини ВОДА пан В. Ворон добре пам'ятає, як викручували йому руки, щоб посфактум узаконити цей самобуд.

В самісінькій охоронній зоні пам'ятки національного значення монастиря Домініканів розмістила свій самобуд і колишня чільниця УЖКГ пані Т. Семенюк. І Т.Рабан жодним словом не завадив цьому будівництву. А луцькі археологи, ще й досі пам'ятають, як відомий краєзнавець П.Троневич, що в той час слугував заступником Т.Рабана, особисто виганяв їх з її будівельного котловану (є свідчення).

Прикладом церковного шанування законів світських став самобуд каплиці УПЦ в охоронній зоні національної пам’ятки XIV століття - Покровської Церкви. І жодних документів і погоджень потрібно не було.

А сама національна пам'ятка XIV ст., після самочинної реконструкція церкви під модерні забаганки попівського дизайну: з пластиковими вікнами, дверима і сучасними фресками по євроштукатурці, вже нічим не відрізняється від сучасного інтер'єру чиновницьких особняків... Незважаючи на грубі порушення закону, реакції - нуль... Церква в нас відділена ж від держави, а значить... і від законів.

Прості лучани теж не пасли задніх в цьому хаосі. Взявщи приклад з владних і духовних пастирів, вулиці Замкова, Караїмська, Троїцька, Лютеранська… взагалі стали справжніми полігонами для самочинного будівництва будинків, гаражів, прибудовок. Самобуд, повним ходом, продовжується і досі. 

Проте, вінцем незаконної забудови Старого міста та яскравим прикладом відсутності здорового глузду став архітектурний «шедевр» – «Тарасів Сортир», втулений Рабаном прямісінько на території Луцького замку під Стировою вежею. І байдуже, що він завжди закритий, гроші при будівництві "відмили" вчасно. Ось і бігають по нужді туристи під стіни замку, а насолоджуватись приходять сюди. Пам'ятка все ж таки, хоч і дурості...

Натхненні цим прикладом святі отці УПЦ втулили і свої сортири прямісінько під іншу національну пам’ятку - монастир Домініканів, та ще й смердючий свинарник з гноївкою в семи метрах від алтарної частини діючої монастирської каплички припасували. Що ж, дорогі лучани та любі туристи, дихайте глибше - так пахне епоха "рабанізму”…

Всі 100% особливо цінних земель державного значення в заповіднику приватизовано незаконно, адже і старий земельний кодекс, і нині діючий їх приватизацію забороняють. Це добре знав колишній начальник міського управління земельних ресурсів пан Кухарчук, що безкарно підсовував на сесію міської ради приватизаційні документи. Масовий характер самозахоплень та порушень меж оренди підтвердили і перевірки інспекції з використання земель, проведені за нашими поданнями. І вся ця деРабанізація відбувається під злочинне «хропіння» міського прокурора та заступника обласного прокурора Куренди, які вперто не бачать на незаконних документах офіційних віз та погоджень т.з. директора і різномасних чинуш.

Ну хіба повна безхребетність начальника відділу охорони культурної спадщини і організації туризму  Волинської ОДА пана В.Ворона може протистояти цьому? Адже, він і його відділ не спромоглися за стільки років навіть одного акта про порушення в заповіднику скласти. Та й Експертну раду з питань збереження культурної спадщини - єдиний фаховий колегіальний орган при Управлінні Культури та туризму - він зумів зібрати лише два рази за два роки, а тому долю національної спадщини Волині вирішують не фахівці, а конторники.

,

На їх совісті - знищення історичної цінності будівель на вул. Братковського, 22 та Драгоманова, 19, які одним розчерком пера з одноповерхових пам’яток ураз стали двохповерховими особняками. І нікого це не бентежить.

Адже фахівці, на кшталт головного спеціаліста управління містобудування та архітектури з питань охорони і реставрації пам’яток історії та архітектури ВОДА П.Троневича, - колишнього багаторічного заступника Рабана, теж добрий цимес для власної кишені з історії мають. Наділені владою, вони вміло балансують між істориками і фокусниками, перетворючи вандалів в спонорів власних творів та пишуть, забуваючи сплатити податки, замовні обгрунтування та історичні довідки. 

Непочутим лише залишається крик душі одного з батьків-засновників заповідника, нині покійного Ростислава Метельницького, який, майже осліпнувши, знайшов таки сили прийти в заповідник  - і пішов з нього зі слізьми на очах... Волання громади та критичні експертні висновки іншого його фундатора - Богдана Колоска - теж, мов глас в пустелі, тонуть в байдужих кабінетах. Проігнорована і вимога трьох партій, третини міських депутатів та п’ятнадцяти громадських організацій про припинення беззаконня в заповіднику та усунення її директора. Подання прокуратури міста та області, як і подання управління охорони культурної спадщини ВОДА про відставку Рабана, теж залишились без відповіді. Та хто ж в обласній адміністрації їх буде розглядати? Може ті, хто, згідно з обов’язками, мають наглядати за заповідником – колишній мер Луцька пан А.Кривицький, якій останні роки працював начальником головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, чи його колишній зам, що останні роки курував обласну культуру, а нині - заступник луцького мера С.Кравчук - фактичні батьки беззаконня і дерибану в заповіднику?

Чи не Кривицький побудував без відповідних погоджень будинок для дочки на вул. Караїмській, чи не той же Кравчук стояв за продажем за безцінь будівель «своїм» фірмам на вул. Кафедральній…? Може колишній Луцький мер Шиба, що нині займає посаду начальника відділу регіонального розвитку Головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської облдержадміністрації, вступивься за заповідник? Але саме ним, тоді ще замом губернатора області, була просто проігнорована вимога Секретаріату президента створити комісію по заповіднику. Та й за роки своєї каденції він палець об палець для нього не вдарив. Ось і виходить - як в казці про козла та капусту.

Заглушена генделем Старого ринку надривно волає душа „старого міста”. Не до них, до нас з вами волає. То хто ж ми? Примітивне плем'я поліських боліт, що жабою тужиться влізти до ситого європейського корита? Чи діти великої нації гордих Українців? І ні важкі часи, ні відсутність коштів не є виправданням безвідповідальності, варварству та пихатій байдужості. Може досить слухати порожню балаканину „врємєнщиків” з дорогих кабінетів, що каламутять воду для власної риболовлі, та терпіти сучасних "жидів”, що торгують нашими святинями?

Наші діди та батьки вчили нас любити свій край та свою Батьківщину і ми, повіривши їм, любимо її, по-справжньому. І тому нам болить душа за свою державу, за свою велику й маленьку Батьківщину. Ми не боїмося бути Українцями. Ми віримо і діємо, бо соромно бути рабом у  себе вдома, перед дідами та дітьми соромно. А вам?

P.S. В своїх наступних матеріалах, ми постараємось конкретизувати всі масові порушення в Луцькому історико-культурному заповіднику з ілюстрацією документів, свідчень і світлин.

Ігор Левчук