Україна, як це не дивно, є лідером у музейній галузі Європи! У нас близько 5000 закладів різного підпорядкування. 499 музеї системи Мінкульту, десятки музеїв у інших відомствах, на підприємствах, приватних, 3500 музейних кімнат у системі Міносвіти. Зрозуміло, некоректно порівнювати Софію Київську з маленьким Музеєм слідопитів, експозиція якого розгорнута на горищі гаражу, але всі музеї мають право на існування, популяризуючи певний історичний період. Зрозуміло, що працювати в музеї у наш кризовий час складно. Велика відповідальність, малі зарплати. Периферія суспільної уваги. Галузь періодично стрясають різноманітні скандали, рейдерські атаки, зухвалі пограбування. Відстояти хоча б один музей завдання надскладне. Говоримо з людиною, яка разом з командою врятувала десятки музеїв – головним редактором і засновником часопису «Музеї України» Віктором Тригубом.

-Пане Вікторе, назва Вашого видання дуже гарно прописана в різноманітних кримінальних хроніках і сайтах. Складається враження, що Ви у постійній боротьбі…

-На жаль, так воно і є. Зрозуміло, ми постійно пишемо про виставки, презентації, видання, наукові розвідки… Окрема тема – міжнародні розслідування. Основний час забирають різноманітні конфліктні ситуації. Музеї, як правило, розміщені в центральних районах, мають старовинні приміщення, землю, цінні колекції. Що постійно притягує різноманітних аферистів, прихватизаторів, кримінал. Виникають дуже гострі ситуації. Музейники з мізерними зарплатами, громадські активісти, журналісти змушені протистояти потужним, часто напівкримінальним структурам. І як не дивно, у більшості випадків ми перемагаємо. Попри демонстративну байдужість клерків від офіційної культури. Довелося пройти чимало судів, інформаційних кампаній, бандитських «стрілок». І ці процеси продовжуються. Нині триває боротьба за порятунок Центрального музею прикордонних військ України, який у ювілейний рік просто викидають з престижного приміщення на Печерську. Співробітники найбільшого скансену Європи – Нацмузею у Пирогові, взагалі перейшли до пікетування НАН України – заклад  свідомо знищують. Комітет порятунку НІЕЗ «Переяслав» провів перший мітинг протесту проти непрофесійних дій нового директора, що нищить музеї, передаючи приміщення московській церкві. Є проблеми у Лаврі, багатьох регіональних музеях. Тихе музейне життя давно скінчилося. Нині це повноцінний театр бойових дій, фронт, можна сказати… І від цього стає дуже сумно. Намагаємося робити щось позитивне. Для 30 музеїв створили сайти, наприклад…

-Нещодавно політологи проаналізували публікації Вашого та інших культурологічних сайтів і уклали антирейтинг «Вороги музеїв і преси». Фігуранти приголомшили!

-Чесно кажучи, ми самі були шоковані результатами того дослідження! Найбільше шкоди музеям принесла Православна церква Московського патріархату. Сам вони захопили найбільше музейних приміщень. Постійно пресують музейників, залякують журналістів, подають якісь безглузді і напівграмотні позови до суду. І чиновники їх постійно підтримують. Особливо при нинішній владі. Нинішній міністр культури теж докладається до нищення всесвітньовідомих музеїв, здійснює безглузді кадрові призначення, відкрито лобіює інтереси УПЦ МП. Музеями у міністерстві опікується тридцятирічна дівчина заступник міністра, яка жодного дня не працювала в культурі. Лікар. Як такі недолугі кадри опиняються на таких посадах – можна лиш здогадуватися. Ну, і нинішнє керівництво Національного музею народної архітектури і побуту України, НІЕЗ «Переяслав» теж визнані ворогами музеїв…

-Спостерігаючи Вашу боротьбу, помітив цікавий момент – Вас підтримують партії діаметрально протилежної політичної орієнтації. І ВО «Свобода», і комуністи, і БЮТ, і Регіони, і Народна партія. Як вдається знаходити з ними спільну мову?

-Ми займаємо спокійну україноцентричну, державницьку позицію. Ми журнал ВСІХ музеїв! А вони у нас дуже ідеологічно різні. Треба знаходити спільну мову з усіма. Є Музей визвольних змагань, Музей «Молода гвардія», Музей Степана Бандери, радянські військові музеї, заклади про Героїв Союзу, партизан, ще імператорські, вони діють, фінансуються з державного бюджету, мають своїх прихильників. Якщо підтримати лише одних, відразу починається розкол, звинувачення. Тут дуже тонка червона лінія. І особисто мені, як редактору всеукраїнського журналу, дуже імпонує позиція поміркованих державних діячів, які розуміють всі сторони. Ми ж просто публікуємо статті з різних регіонів про роботу всіх музеїв. Під обкладинкою одного номера спокійно розміщуємо як матеріали про ОУН-УПА, так і червоних партизан. А що робити? Вони всі мають право на існування. І вони вже є. Не помічати цього – безглуздо. Такі реалії. Відповідно боротьбу за музей у Пирогові підтримує ВО «Свобода», до речі свого часу Олег Тягнибок брав участь у нашій прес-конференції у Музеї гетьманства. Комуністи і регіонали допомагають захищати Музей прикордонників. Вони ж і партія УДАР відстоюють музей-діораму «Битва за Дніпро» у Переяславі. Очільники БЮТ переймаються Музеєм Сковороди і Музеєм одягу. Ми завжди даємо їм площу для конкретних заяв на захист. З нашої подачі було озвучено кілька запитів з трибуни Верховної Ради. Одна справа кілька яскравих публікацій, інша – офіційна політична підтримка. Саме тому ми всі разом і перемагаємо, захищаючи музеї. Це об’єднавча робота! Музеї належать всьому народу! І не можна допускати їх нищення. Інакше – суспільна деградація! Зрозумійте, ми захищаємо не власні городи, не свій бізнес, а обереги духовності і історії. Це дуже чуттєва сфера!

-А як Ви оцінюєте всі оті гучні конфлікти довкола монументів Леніну і Сталіну, червоних прапорів?

-Як нормальну, гарно продуману провокацію. І її автори, скоріш за все не з України. Для чого дратувати людей? Що мало політичних і економічних проблем? Народ благоденствує? І так у важке життя вклинюють абсолютно штучну ситуацію, що може легко спровокувати безглузде кровопролиття. Вчиться ставитися до історії спокійно! Якщо подобаються комусь Гітлер і Сталін, то що? Хай читають і пишуть книги, статті, дивляться фільми. Врешті зробіть приватний музей Сталіна і Гітлера. То є значні історичні персонажі, які здійснили планетарні зміни. Інша справа – добрі чи погані. Хай історики об’єктивно і скажуть, що гарно, що ні. Не треба перти туди ідеологію і сучасний політичний момент. От Наполеон, герой чи злочинець? Окупант чи європейський визволитель? Чи хан Батий. Чи Петро І і Іван Мазепа. Кожний подібний персонаж має і прихильників і супротивників. То що, починати через різні трактовки громадянську війну? Не треба втягувати у цю ганебну війну музеї. Вже бачимо, до чого привела війна пам’ятників… Це бій без переможців! А Україна повинна перемагати! Бо Україна – це ми всі! Як і Бог! 

-Не боїтеся, що пропозиція про створення музею Гітлера-Сталіна, викличе новий скандал?

-А Ви почитайте заяви наших доблесних політиків про найближчі плани. Ці шизофреники вперто розколюють країну, стравлюють народи. Хай краще реальною справою займуться. Якщо так бояться тих двох прізвищ, хай створять Музей війн ХХ століття! Там розповісти і про царизм, Першу світову, Другу, Першу незалежність, Власова згадати, дивізію «Галичина», ОУН-УПА… Всіх суб’єктів історичного процесу століття. Але, про всіх говорити об’єктивно, без ярликів! Зрозумійте, вони всі вбивали людей! Здійснювали військові злочини. Не можна писати, що одні чомусь герої, інші чомусь зрадники. Україні, в принципі, байдуже. Юридично тоді держави не існувало. Треба просто відмовитися від радянських ідеологем. І все проясниться. Але, це дуже довгий і складний процес.

Просто відвідуйте різні музеї, читайте різні книги і думайте самостійно! Тоді будуть власні висновки…

В’ячеслав Рошко, редактор журналу «Закарпатський край»