CanadaUA-news

Категорії каталогу

Мои статьи [725]

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

ОУН проти «Вервольфу»: суперскарб Гітлера

ОУН проти «Вервольфу»: суперскарб Гітлера

Розслідуємо найзагадковішу сторінку Другої світової війни: перебування в Україні Гітлера, діяльність Аненербе, шлях гігантських скарбів, операції ОУН-УПА. Інформації обмаль. Здобувається вона дуже важко. Заважають професійні скарбошукачі, які першими розкусили значення розкопаних фактів. Додайте сюди нездоровий інтерес спецслужб, різноманітних авантюристів – можливо зрозумієте, в яких екстремальних умовах працює маленька команда журналу «Музеї України», яка знову випадково опинилася у всіх цих детективних епіцентрах… Як завжди, ми залишаємося єдиним легальним центром оприлюднення ексклюзивів. І це не завжди радує…

Коротка хроніка. У квітні 2010 року, я опублікував замітку «Легенда про діамантовий танк». То був переказ розповіді колишнього офіцера, який брав участь у пошуках німецького танка у місті Бар Вінницької області. Як пізніше виявилося з інших публікацій, розкопки фінансувалися не то колишнім есесівцем, не то його сином. Було витрачено великі гроші. Не знайшли нічого…

 З початку року наш представник у Німеччині Микола Кайзер, потрапив у загадкову пригоду з пошуками картин легендарного наці доктора Менгеле. Наш журнал те все широко висвітлював. Знайшли і викупили дві картини, в підсумку надибавши секретний бункер СС в Альпах. Саме тоді на нас звернули увагу таємничі люди, як ми розуміємо, ветерани радянських спецслужб, що теж бавляться розгадками історичних ребусів, оцінених твердою валютою.

Десь з липня, ми створили кілька сенсацій з шифровкою, знайденою у ножнах німецького кортика, де виявилися координати в Антарктиді. Фігурував генерал КГБ і пароплав «Адмірал Нахімов». Доторкнулися ми і до спадщини Аненербе. Виявилося, що Служба безпеки ОУН-УПА якимось чином роздобула архіви українського представництва Аненербе! І їх захопили радянські спецслужби у 50-х роках. Нині ті архіви, чи їх копії в руках приватних осіб.

Дуже швидко ми знову повернулися до танку в Барі і легендарної ставки Гітлера «Вервольф» під Вінницею.

Журнал «Музеї України» отримав кілька копій документів, схеми періоду 1943-44 років. Зрозуміти практично нічого не можливо – шифровано. Як нас запевнили, нещодавно код зламано. Мені одразу запропонували 100 тисяч доларів авансу за написання книги з фотокопіями розшифрованих документів. Тільки, хто ж їх мені дасть! Але, вартість загадки окреслена чітко.

Нарешті стало зрозуміло, що відбувалося довкола ставки Гітлера у березні 1944 року. Радянські війська прорвали фронт південніше і північніше Вінниці. Виникла загроза оточення. Розпочалася термінова евакуація.

Виходить, що зондеркоманди Аненербе концентрували в ставці знайдені цінності. Ми вже писали про їх археологічні дослідження, виїмки з музеїв. Додайте масові вилучення дорогоцінностей у цивільного населення… Що саме там зберігалося, у яких кількостях, постараємося дізнатися… Ймовірно, багато. Німці не встигали все вивезти. І тоді було знайдене просте рішення. Щось закопали у лісі в скринях. А щось особливе цінне загрузили у шість танків з охорони ставки. Чотири машини теж закопали, а дві зіштовхнули у воду.

Було створено зашифровану схему. Прикметно, що ставку навіть підірвати не встигли! Оговтавшись за три дні, німці контратакували. Встигли лише підірвати ставку, як були відкинуті. Скарби так і залишилися у сховищах.

Далі почалося найцікавіше. Якимось чином частина документів СС по «Вервольфу» і звіти Аненербе опинилися в руках Служби безпеки ОУН-УПА. Є дві версії. Повстанці захопили їх у німців. Або документи захопила Радянська Армія, а вже у них – бандерівці. Можливо, документи передали німці чи американські спецслужби. Хоча друга версія не витримує критики: для чого перти через фронти і кордони купу паперів, коли можна обмежитися короткою шифровкою з точними координатами?

Сподіваємося почути версії ветеранів ОУН-УПА. Чекаємо!

Після стартової публікації, через сайт Хай Вей, ми отримали два цікавих свідчення.

«З листопаду 1944 по серпень 1948 ми жили в лісництві поряд з "Вервольфом". Дідусь працював лісоінженером. Я ще пам'ятаю численні розбиті тигри та пантери, в яких ми, малеча, влаштовували схованки. В 1948 році, діда схопили і замордували бандерівці - вирізали на спині двоголового орла (він був білогвардійським офіцером, учасником льодового походу Лавра Корнілова) і прикрутили колючим дротом до могутнього дуба. Він ще прожив два дні, після того, як його відкрутили від дуба та привезли до лікарні. Бандерівці катували його, щоб він назвав місця не виявлених схоронів Вервольфу та якихось тигрів. Ні про ті схорони, ні про ті тигри він нічого не знав, то й не сказав. За це і закатували. Отже, Степан Бандера, який після свого першого арешту ніколи в Україні не був, з Німеччини наказав своїм поплічникам знайти ті цінності, що були сховані в Вервольфу. Недаремно ж Гестапо посадило його за нецільове використання коштів, виділених на боротьбу зі Сталінським режимом! А це означає, що десь на вінничині в річці чи озері, чекають на відкриття танки з нацистськими скарбами. То ж автор відкрив дуже цікаву сторінку нашої історії!

Володимир Васильович Сиротенко-Вербицький, Львів».

І на наше прохання В.Сиротенко деталізував свої дитячі спогади: «Я жил рядом с Вервольфом, когда мне было от трёх до семи лет. Помню разбитые танки и самоходки. Помню, как дедушка вынимал из них моторы и акумуляторы, снимал провода и лампочки и делал из всего этого дизель-электростанцию для лесничества. Помню, как он разрезал огромные бочки и делал из них лопасти для ветряков, которые заряжали акумуляторы и в лесничестве был свет, даже когда солярка и бензин закончились. Помню, как он выливал из гранитной крошки жернова, а потом соорудил водяную мельницу, которая не только молола зерно, но и тоже заряжала акумуляторы. Помню, как мы, малышня, игрались на грунтовой дороге у развилки возле лесничества и к нам подошла толпа каких-то помятых, дурно-пахнущих мужиков и один, в защитной форме, спросил, далеко ли лесничество и есть ли там солдаты. Самый старший из нас - Боря Левицкий, ответил, что в лесничестве сейчас много солдат и у них есть ручные пулемёты.Толпа быстро пошла дорогой от лесничества, а мы побежали домой и предупредили взрослых. Самый старший из ребятни лесничества Гришка, не помню фамилию, сел в лодку и, переправившись на другой берег Буга, побежал в село (там был телефон), чтобы предупредить о бандеровцах. Помню, как в конце лета пропал дед, а через несколько дней его привезли из леса с кровавой, гноящейся раной на всю спину. Бандеровцы прикрутили колючим проводом к дереву и вырезали на спине двуглавого орла. Помню злых дядек в форме и синих фуражках, которые допрашивали его, умирающего, не давая перенести в лодку и переправить на тот берег, чтобы перевезти в больницу. Помню его похороны на кладбище в селе на другой стороне Буга. Помню, как приехал отец, которого я увидел впервые. В военной форме, с орденами, но без фуражки. Помню, как ехали машиной с двумя цилиндрическими махинами газгольдеров по бокам до Винницы в 1948. Помню высохшие трупы на обочинах дорог. С Винницы до Киева ехали поездом, а из Киева в Чернигов опять грузовиком по грунтовкам. И опять высохшие трупы на обочине. Помню широченные улицы Чернигова, вымощенные булыжником и развалины домов по бокам. Помню, как убирали эти развалины и возводили дома. Вначале трёхэтажки, затем хрущобки, затем небоскрёбы. На моих глазах восстанавливалась и росла Страна и я был участником этих событий. Когда-нибудь напишу об этом подробно. Но вначале я обязан исполнить клятву Рода и написать о забытых Предках, стоявших у истоков возрождения самобытности Вкраины ( Это потом Боплан из В краине сделал Окраину-Ukraina). А вот воспоминания о юности опубликовал -"Нас когда-то называли корифеями", до сих пор пишут и звонят по скайпу из США, Израиля, Германии, Бельгии друзья, упоминаемые в них. О Вервольфе я никогда не напишу. Хватит с меня того шквала злобных писем, которые получал после публикации в "Науке и Суспильстве" и "Сельских вестях" очерка "Молодой фашизм", в которых меня самого обзывали фашистом. А я ведь только написал о причинах, вызвавших сверхпопулярность национал-социализма в Германии. По этим же причинам на следующих выборах в Украине к власти придёт "Свобода"...»

І ще: «Нас, учнів Кукавської ср.школи ім.Тропініна /Вінницької обл./ возили на екскурсію/1960р/ в музей Пирогова і екскурсовод розказував про ставку "Вервольф" під Віннецею.Про те , що туди звозили награблені цінності і це була ставка Гітлера, якою займалася організація Аненербе, але ця організація займалася і пошуками історичних артефактів, золота , срібла , драг. металів в Азії, Антарктиді і т .д. Цікаво, але багато фантазії, домислів є і правда...

Надія Мартинова, Харків». http://h.ua/story/308691/

Зверніть увагу на дату пошукової операції ОУН на Вінничинні! 1948 рік! Не найкращий час для такого далекого і небезпечного рейду. Вже зрозуміло, що то була група особливо перевірених бійців СБ ОУН. І вони знали про закопаний, а не затоплений танк «Тигр». Скоріш за все орієнтувалися за тією приблизною схемою, яку ми вже опублікували. Але без коду, знайти щось за нею неможливо! Хоча, якщо і знали про затоплені танки, відкрити їх і щось дістати без спеціального спорядження, не змогли б… Значить документи СС і Аненербе потрапили в ОУН між березнем 1944 і серпнем 1948 року. Пошукова експедиція ОУН до Вінниці закінчилася без результату. Нічого крім золота, срібла, діамантів не могло спонукати пройти такий шлях. Це розуміли і радянські спецслужби. Швидше за все, спецгрупа ОУН благополучно повернулася на базу. Або вся загинула. Можливо, хтось потрапив у полон пізніше, але нічого не сказав про ставку. Ймовірно, рядові нічого і не знали, а старшина вміла мовчати.

У будь-якому разі, слід оприлюднити цей яскравий епізод, що ми і робимо, встановити прізвища, увести у історичний науковий оборот. Нині ми намагаємося зрозуміти, де саме був захоплений схрон з документами СС і Аненербе? Якими слідами пішли чекісти? Що там ще є сенсаційного? Підозрюю, Антарктида і Вервольф – лише мізерна частина фактів. Начальник Одеського КДБ генерал Крикунов, перед тим очолював Вінницьке КДБ, раніше служив у СМЕРШ… Чому специ КДБ не змогли зламати шифр СС? Чи не хотіли? І як такі суперсекретні архіви могли зникнути із сховищ? Хто за всім цим стоїть? Як вдалося зробити розшифровку?

Ми розуміємо, що наш журнал знову опинився у вдалому місці, серед дуже компетентних людей. Уявляю, як вони, знаючи все, посміюються над нашими спробами реконструювати події, маючи на руках лише крихти інформації. То чому вони не підняли і не розкопали ті танки-сейфи? Що заважає? Чи цінності вже забрані? Тут явно йде якась велика гра. Цілі і склад учасників у темряві.

І щодо гучно розрекламованих легалізацій архівів КДБ щодо діяльності ОУН-УПА. Нічого по справжньому цінного не відкрили. З цією владою вже і не відкриють. Не тіштеся якимись примарними сподіваннями. Звертаюся до істориків, які в темі, з проханням пошукати в архівах сліди рейду спецгрупи ОУН 1948 року, до ставки Гітлера «Вервольф». Це тест. Маємо свідчення. І документальний провал в архівах. Як і з Аненербе.

Залишається знайти шість танків-сейфів, сховище скринь, і подивитися, що ж там залишилося…

Але, то вже дуже інша історія. І тривожний внутрішній голос переконує, що доведеться про все те згодом писати.

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»
Категорія: Мои статьи | Додав: canadaua-news (26.12.2010)
Переглядів: 564

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0