Легенди кам‘яного міста

Камянець-Подільский часто називають кам’яною квіткою України.

І дійсно, дивлячись на старовинне місто здається,  що воно винирнуло з морської безодні сарматських океанів і  розквітло на реліктовому кораловому кряжі, підперезавшись тихим плесом річки Смотрич…

Неприступний каньйон,  унікальна топографія , казкові краєвиди і , головне, захищеність міста-фортеці, багато  років приваблювали до себе різних пілігримів, які залишали  тут свою культуру, мову, звички…

І кожний народ  складав свої легенди…

Зараз екскурсоводи захоплено переказують казку  про литовського князя, який під час полювання на оленя,  вперше побачив цей диво-острів і, як військова людина, зразу оцінив цю природну твердиню. Пройшовши  вздовж каньйону, що відділяє острів від материкової землі, князь видає  наказ: тут побудувати  місто, а в самому Кам‘янці спорудити пам‘ятник оленю. Застукали сокири, важкі молоти,  заскреготіли колеса – і на острові  виникло місто-фортеця. А на головній площі, біля ратуші, постав кам‘яний олень. І зараз в сучасному місті можна побачити білих лісових красенів, що завмерли над  каньйоном. 

Але, ця  легенда – лише красива казка. Археологічні розкопки довели - місто виникло  задовго до литовського панування. Вперше тут побували  трипільці, залишивши чисельні артефакти та залишки примітивної фортифікації – насипний вал.

Кам‘янець, як фортеця, виникає лише на початку І ст. н. е. Існує версія, що в ті часи  Наддніпрянщина пішла під владу Римської імперії . Тут будується  дакійське місто Клепідава -  опорний пункт римських військ.

Підтвердження всіх цих  подій можна отримати в численних музеях заповідника «Кам‘янець», які знаходяться на території Старого міста.

Особисто мені вдалося побачити тільки п‘ять музеїв: Музей грошей, картинну галерею, музей Магдебурзького права,  Музей тортур, Музей визвольних змагань . Є ще унікальний археологічний музей. Але  попасти до нього я так і не встигла…

Історично склалося, що більшість туристичних маршрутів оминають невеликі музеї древнього  міста. Всіх гостей притягує «кам‘яна квітка»  - Стара фортеця. І потім, туристи  за браком часу і сил,  не встигають ознайомитися з іншими музейними закладами, які також  варті уваги. Для інформації - місцева музейна колекція формувалась  з кінця ХІХ століття. Тож, подивитися  є на що…

Отак і ми, учасники військової конференції, в першу чергу, пізно ввечері, направились до фортеці. Зрозуміло, більшу частину фортеці ми так і не побачили… Поки дозволяло освітлення, пробіглись бастіонами, підвалами.  У скороченому вигляді  прослухали  екскурсію в Музеї визвольних змагань, який знаходиться в фортеці.

Як пізніше виявилось, музейна  екскурсія розрахована майже на дві години, де застосовують і  відео-,  і аудіоефекти. Наша «військово-наукова» група, всі чотири музейні кімнати проскочили за півгодини.  Зрозуміло, охопити і зрозуміти всю філософську ідею музею ми так і не встигли. Тож, коли завітаєте до фортеці - розраховуйте свої час і сили.

В інші музеї я пішла цілеспрямовано, наслухавшись місцевих  казок.

Одна із знаменитих легенд розповідає про кривавого ката, який славився на все Поділля. Він потрапив в Кам‘янець зі Львову, де вивчав людську фізіологію і  вдосконалював свої катівські навички протягом чотирьох років… Його майстерність була настільки віртуозна, що навколишні міста запрошували його до себе, а в заставу залишали… своїх бургомістрів.

Правда це чи ні, мені так і не вдалося взнати. Але, спуститися в місцеві каземати – змогла.

Вони знаходяться під ратушею, в підвалах, які залягають на кілька поверхів вниз. Довгий час там  була  в΄язниця, де люди чекали свого вироку. Звідти  мало хто виходив живим…

Холодні муровані стіни побачили стільки горя й жаху, вбрали в себе стільки кривавих сліз, що  й досі ні одна тварина не спускається до підземелля… Коти, собаки  стараються обходити ратушну площу, де кілька століть проводили тортури та страти.

Не приходять до музею і поляки… Як кажуть співробітники музею, вони й досі вважають Кам‘янець своєю територією, а ці холодні жахливі каземати, нагадують їм про криваві сторінки їхньої історії. Лише одна панянка вибачилась за інквізицію. Та хіба ми відповідаємо за своїх предків?

І все ж таки, для сучасної молоді, що виросла на фільмах жахів, ці підземелля  не являть собою чогось надзвичайного. На їхній погляд тут не вистачає експонатів, спецефектів, містики, наглядних експозицій… Молодь любить більш інтерактивні речі…

Та й  вхід в підземелля досить невдалий - через кафе. Мабуть, шинкарі зараз використовують ці підвали за призначенням – для боржників та п‘яниць.

В планах Заповідника –забрати приміщення кафе і зробити етнографічний музей, де можна показати багатогранність національних общин, які розвивали  це місто…

В самій ратуші є ще два музеї: Музей грошей і Музей Магдебурзького права.
Сучасний Музей грошей має цікаву ідею: розказати про грошовий обіг на Поділлі в європейському контексті. Через експозицію грошей проглядається історія розвитку і занепаду всіх держав та  імперій, що існували на теренах Поділля: римська, татарська, литовська, польська, російська, УНР,  радянська…

В експозиції музею, лежить частка знаменитого кам‘янецького  скарбу. Знайшли його  у 1980-х роках,  під час перебудови вірменської церкви… Будівельники тоді приховали  цей факт, а  раритети збували за пляшку… Місто наповнилося  чутками.… На залишки скарбу правоохоронні органи таки вийшли. Рештки передали до музею, а «мародерів» посадили за грати.

Про скарб я почула, коли роздивлялась дивне будівництво:  на давній кладці  працювали два робітника і екскаватор, який варварські  знищував середньовічні підвали. Ківш вгризався в землю, в перекриття, викидаючи кубометри землі; робочі перевертали старе каміння, розбираючи старі стіни… І поруч  - жодного археолога.

На моє обурення зреагував місцевий житель:  « А хіба Ви знаєте, що вони шукають?

Прохід  між Кам‘янцем і Хотином. Або скарб. Тут земля просто нашпигована золотом  і коштовностями». І розказав мені чергову байку.

 В Заповіднику мені показали  знаменитий скарб, розказали історію і підтвердили, що до сучасних  будівельних робіт археологи не мають ніякого відношення. Ще на початку Незалежності, місцева рада зорієнтувалася, що місто можна підняти на туризмі, але для цього треба відродити Старе місто. Звичайно, коштів в бюджеті нема. Тож, вирішили роздавати бажаючим окремі ділянки на довгостроковій основі, аби люди своїми силами робили реконструкцію старих будинків. Зрозуміло, на археологічні дослідження коштів теж не було. Так з того часу і повелось.  На старих фундаментах піднімаються псевдо старовинні  будинки, а з усім, що знаходять – діють відповідно совісті… Ось так і відроджується туристична Мекка – Кам‘янець-Подільський…

Археологи тільки зітхають…

І все ж таки, я знайшла для себе музейну родзинку  –  невеличку скульптуру монаха, яка знаходиться в картинній галереї.

Невідомий італійський скульптор майстерно витесав з білого мармуру  фігуру монаха, який  несе здоровенний кошик. Несе, мов хрест, важко  ступаючи босими ногами і смиренно дивлячись в далечину...  Свята людина, виконуюча свій земний обов‘язок!

А за плечима, в кошику, … тендітна напівгола дівчина…

Ось так і наші діячі від влади   частенько  приховують у кошику законів та постанов  зовсім  не райські яблука та кадило…

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»