«Культура і
життя» приємно здивувала!
Погляд вихопив
незвичний газетний логотип – «Українська культура». Придбав. Виявилося, що це
оновлений варіант добре відомої газети «Культура і життя»! Легендарного
видання, що виходить аж з 1923 року!
Нова команда менеджерів
Анатолія Сєрікова, що очолила Державне підприємство «Газетно-журнальне
видавництво Міністерства культури і туризму України», продовжує приємно
дивувати. Недавно я писав про вихід
оновленого журналу «Пам‘ятки України», що за рівнем оформлення і поліграфії
сягнув світових стандартів. Настала черга «КІЖ».
Ми якось звикли,
що україномовні культурологічні видання ледве животіють. Видаються на
поганенькому папері, з невиразними фотографіями, слабенькими текстами ні про
що… Це при тому, що засновниками переважної більшості подібних ЗМІ виступає
Мінкульт. З бюджету виділяються якісь кошти, які старанно освоюють редакції.
Зарплати маленькі. Гонорари мізерні. Тиражі смішні. Журналістська спільнота
щиро співчуває співробітникам подібних редакцій – люди або чекають, або вже на
пенсії…
-Видання
повнокольорове, налічує 32-сторінки, заявлений наклад - 10 тис. примірників.
Виходитиме щотижнево. – Розповів керівник проекту Анатолій Сєріков, - Працюємо
на базі редакцій газети «Культура і життя» та журналів «Діалоги», «Пам'ятки
України» й «Українська культура». Спробуємо знайти і втримати сучасний
європейський формат. Експериментуємо, думаємо…
В газеті дійсно є
що почитати.
Новини
Міністерства. Хроніка культурних подій. Фестивалі. Кіно. Оригінальна подача
бесіди з гостем редакції – В.Яворівським. Огляд україномовної періодики
Америки. Чернігівський художній музей представляє Галаганівську колекцію.
Тетяна Швачко
дала рецензію на спектаклі Національної опери України та Харківського театру
опери і балету.
Гарне дослідження
про О.Кошиця. Анонс Гогольфесту.
Людмила Чечель
говорить з М.Іллєнком на «спеціальну тему українського кіно».
Представлені
сучасні художники.
В рубриці
«етногрупи» - гуцули.
Є чимало
регіональних новин. У цьому номері гарно представлена Одеська область.
Відслідковує
газета і музейні новини. Тут все традиційно – скандали, проблеми. Приємно, що
газета передрукувала наш матеріал «Іржаве обличчя війни» про Музей слідопитів,
що діє при журналі «Музеї України»…
Згадується ювілей
історичної бібліотеки. Є поезія. Книжковий огляд…
Вже встигли
відкрити пряму редакційну передплату. Добилися того, що газета потрапила до
газетних кіосків столиці. Якщо хтось думає, що це легко – спробуйте! Кіоскери
взагалі відірвалися від реалій, вимагаючи більше двадцяти тисяч гривень
стартового внеску…
КІЖ
розповсюджується на борту лайнерів кількох авіакомпаній, у великих готелях,
кінотеатрах, книжкових супермаркетах, літ-кафе, Французькому культурному центрі…
Виявляється, і
перебуваючи у форматі Мінкульту, можна тримати рівень, експериментувати,
творити… Що і демонструє команда Анатолія Сєрікова.
Чесно кажучи,
почав поважати Міністра В.Вовкуна, що ризикнув запросити цих людей.
Зрозуміло, часу у
них майже не лишається. Знову ті кляті вибори. За півроку реалізувати задумане
не встигнуть. Але, те, що планку якості культурологічних видань їм вдалося
рішуче підняти – факт!
Закликаю
колег-журналістів підтримати починання команди А.Сєрікова – напишіть хоч кілька
добрих слів! Для них це важливо…
Маючи бойовий
досвід видання україномовного музейного журналу власним коштом, розумію, як їм
важко. Тримайтеся! Чим можемо – допоможемо.
І трохи нищівної
критики. Але, дружньої.
Ми живемо в епоху
інформаційних технологій. Цю замітку, розміщену в Інтернеті, передрукує кілька
десятків сайтів різних країн. Чесно кажучи, для мене і багатьох колег, мережа
перетворилася у головну арену. Основну інформацію ми отримуємо і поширюємо саме
через Інтернет. Більшість видань Мінкульту і досі не мають повноцінних сайтів!
Що автоматично відкидає їх на інформаційну периферію.
Приклад з
власного досвіду. Нині часопис «Музеї України» виходить раз на квартал. Маємо
400-700 передплатників. Сайт відвідує 400-700 читачів ЩОДНЯ! Із доброї сотні
країн. Виходить, що паперова версія є імідж-додатком сайту. І така ситуація у
більшості журналів.
Висновок: програма створення і розвиток
сучасних сайтів газет і журналів, повинна стати пріоритетною для видавництва.
Сподіваємося – встигнуть.
А ми продовжуємо
з нетерпінням чекати виходу інших оновлених видань Міністерства культури і
туризму.
Щиро зичимо
успіху!
Віктор Тригуб,
редактор журналу «Музеї України»
|