Шабля Мазепи: початок кінця. Адміралтейство.

Міжнародний детектив завершується. Ми знайшли оригінал шаблі Мазепи в Пітері! Точніше, ймовірний оригінал. Коли вдасться пробитися до одного з найзакритіших спецхранів Росії, отримати якісні фотографії, здійснити експертизу… Але, сумнівів майже нема – ми знаємо де лежить зброя, знаємо інвентарний номер, знаємо імена багатьох людей, які її бачили і впевнені в справжності зброї!

Зразу попереджаю вчених – це не історія. Це – геополітика. Сіра зона, де ніхто нічого не підтверджує і не спростовує. Оперуємо виключно фактами. Пікантність ситуації у тому, що факти є, а джерел їх походження нема.

Виникають легенди. Певні речі стають якимись символами. Пишуться статті, книги, знімаються фільми. Дітвора перетворює це все на твори, реферати, курсові, дипломні.

Нашій команді вдалося проникнути в такі закриті відділи, про існування яких більшість істориків Росії і України навіть не підозрюють. Звичайно, зіграли амбіції. Нашими слідами спробували пройти дуже відомі і поважні вчені, журналісти. Їх розслідування закінчилися на порозі відповідних установ. Не намагайтеся повторити наші операції на любительському рівні! Це не так безпечно, як декому здається!

А рівень поворотів цього абсолютно реального сюжету, викликає захоплення у професійних сценаристів і нормальних читачів. Та глухе незадоволення істориків. Останніх, як завжди, пропускаємо…

Все почалося у січні 2007 року. Вірніше, почалося воно раніше, але відлік ведеться з публічної частини, коли до гри включилися маленькі культурологічні часописи «Нова Січ» і «Музеї України». Вірніше, їх сайти.

Отаману Американського козацтва Сергію Цапенку стало відомо про існування якоїсь неймовірної шаблі Мазепи, з головою козака на руків‘ї, в Канаді. У польських колекціонерів. Отримали знімки, які опублікували українські журналісти, створивши першокласну сенсацію.

В принципі, на західному антикварному ринку, можна знайти все, що завгодно. Тож ніхто не поспішав купувати зброю. Несподівано, у гру вступили росіяни. В Канаді висадився десант російських «колекціонерів», які почали розшукувати поляків, аби викупити клинок. Як потім пояснили досвідченні люди, аби використати копію у геополітичних іграх. Або щось за шаблю виторгувати у фанатичного колекціонера В.Ющенка, або використати зброю для піару якихось проросійських політиків…

Таку нагоду американці пропустити просто не могли. На добу раніше викупили шаблю у розгублених поляків. Коли до них приїхали росіяни з сотнею тисяч доларів, шаблі вже не було. Нині вона в Нью-Йорку, в надійному місці. Виявилося, що то була пізня копія в пам‘ять Мазепи, зроблена невідомим українським патріотом з діаспори…

А ми почали пошук оригіналу шаблі Мазепи, про який є багато згадок в літературі та живописі.

Тут і почалося найцікавіше.

Чомусь і досі, за наказом таваріща Сталіна, всі основні історичні матеріали в Росії засекречені! Існує система спецхранів при музеях, архівах, які пильно охороняє ФСБ.

Ми дізналися, що шабля Мазепи лежить в спецхрані № 9 всесвітньовідомого Ермітажу. Отримали навіть інвентарний номер.

Зусиль наших часописів для штурму Ермітажу виявилося замало – фінанси.

Темою захопилася молода кореспондентка газети «Блик» Валя Мудрик. Саме вона розпочала бомбити той засекречений музей запитами. Їй пояснили, що експонатів у сховищах багато, вкажіть номер. Дали ми Валі номер. Секретний номер з секретного спецхрану… Пітерці перестали ганяти понти, впали в транс і були змушені дозволити українській журналістці відвідати фондосховище і сфотографувати шаблю.

Пригода стала класикою. Кажуть, про неї розповідають на лекціях кількох факультетів журналістики.

Одним ударом ми довели існування такого ганебного явища як спецхрани в російських музеях і те, що шабля Мазепи справді існує, зберігаючись в Росії.

Хтось переживав шок, хтось транс, хтось тріумф…

Такого захопливого реаліті-шоу, яке закінчилося перемогою, в українській журналістиці ще не було. І невідомо, чи буде ще…

І тут виникає Володимир Остапович. Керівник центру «Булат НВР», фахівець, який відродив секрет булатної сталі, навчившись робити з неї зброю. Досвідчений експерт з історії клинків. Директор Музею булатної зброї.

Він прогнав фотографії шаблі Мазепи з Ермітажу через комп‘ютер, здійснив порівняльний аналіз і довів, що в Ермітажі теж копія, зроблена через багато років після смерті Мазепи!

Ми засумували, росіяни зраділи.

Пошуки поновилися. Історики так нічого і не зрозуміли.

Вже каналами В.Остаповича, ми вийшли на найсекретніший спецхран – Оружейну палату Кремля Москви. Вирахували, що шабля може бути там.

Скептики поясняли нам, що з режимом секретності цього закладу може змагатися хіба що штаб ракетних військ стратегічного призначення. Але, фото ймовірної шаблі Мазепи з Оружейної палати Кремля ми знайшли. І опублікували. Теж копія, ще й пошкоджена.

Наші публікації про пошуки широко розійшлися Інтернетом, пресою. Пригода описана в кількох книгах. Фотографії шаблі з Ермітажу увійшли в науковий обіг.

Крім цього була ще історія з морським козацьким прапором, 234 нерозпакованими скринями Мазепинского дела, скарбами…

Тут ще підіспіли роковини Полтавської битви. В якийсь момент ми просто втомилися давати інтерв‘ю…

Весь цей час колектив журналів «Музеї України» і «Нова Січ» та отаман Американського козацтва Сергій Цапенко не забували про головну ціль – пошуки оригіналу шаблі Мазепи.

І ми її знайшли.

23 лютого 2009 року, дізналися інвентарний номер 14-..-..-М-22. Пітер. Адміралтейство. Спецхран. Відділ «Z».

Почалася істерія довкола 300-річчя Полтавської битви. Ми не хотіли перетворювати відкриття на черговий ідеологічний штамп. Вирішили почекати.

Спробували знайти спонсорів для поїздки в Пітер, але, бізнесмени, зрозумівши куди можуть потрапити, злякалися. Не ризикнула жодна українська телекомпанія чи газета. Злякалися навіть провідні російські телекомпанії. Вони перелякані вже давно.

Ми залучили кількох істориків. Марно.

Тому і оприлюднюємо цю сенсаційну інформацію. Може спрацюють державні органи – МЗС, Мінкульт, розвідка? Хоча, на них сподіваємося найменше.

Хотілося б отримати фото картини з Ермітажу, де Меншиков передає шаблю Мазепи Петру І. Полотно багато років висіло в одному із залів, та недавно його чомусь зняли і заховали.

Десь там, в Адміралтействі, лежить легендарний перстень Ярослава Мудрого, його коштовності. Ми вже писали, як у 1979 році, перстень знайшла Галина Брежнєва, донька Генсека ЦК КПСС. Дали опис. Назвали свідків.

Росіянам достатньо дати фото прикраси – світова наукова сенсація. Секретно. Ніхто не може проникнути. Мабуть чекають, коли журнал «Музеї України» опублікує… І книги з бібліотеки Я.Мудрого, що були у зібранні Мазепи в Софії Київській, нині в спецхрані Бібліотеки Салтикова-Щедріна.

А ми на початку кінця. Думаємо, як проникнути в той бісів суперсекретний спецхран, отримати і опублікувати фотографію. Місце шаблі Мазепи – в музеї! Як і персня Ярослава Мудрого.

Але, це не історія. Це – геополітика. Почекаємо. Головне, символи вціліли. І час працює на нас.

Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України»

Фото ймовірної копії шаблі Мазепи з Оружейной палати (в центрі)

Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко

Реконструкція шаблі Мазепи з Канади. Нині в США