Генеральному Прокурору України

вул..Різницька, 13/15

м. Київ

Рибіна Петра Анатолійовича, редактора газети Лиман

м. Татарбунари, Одеська обл.

Копії

-         Президенту України

-         Прем’єр міністру України

-         Міністру МВС

-         ЗМІ

Клопотання

по факту довготривалої розправи з редактором газети „Лиман”

з залученням органів прокуратури, міліції і суддів

     З березня 2006 року, з моменту обрання мене депутатом Татарбунарської міської ради, проти мене і моєї родини групою громадян, до складу якої входять колишні і дійсні працівники МВС, почалося послідовне і цинічне переслідування. Ціла низка провокацій, брудних пліток, при тому навіть під час проведення сесій Татарбунарської міської ради. Безпідставні переслідування районною прокуратурою з винесенням приписів тощо. ФАХОВО і ЦИНІЧНО. На мої звернення я отримував відписки, а самі звернення передавалися в руки провокаторів і зачитувалися перед депутатами міської ради. Мені прийшлося в черговий раз звернутися з листом до голови міської ради і прокурора району про припинення переслідування.

     Так пройшов рік, та ніякої реакції з боку прокурора Лисуна на припинення протиправних дій не відбулося.

     13 березня 2007 року, близько одинадцятої години, зчинивши попередньо скандал і дочекавшись поки приміщення редакції, яке належить мені на правах власності, покинуть відвідувачі, підполковник міліції, колишній керівник УБОЗ, Тарасюк Андрій Григорович і громадянин Христич Іван Іванович, колишній інструктор райкому КПРС, скориставшись сприятливою умовою – відсутністю свідків в помешканні, вчинили на мене напад за моїм робочим столом з метою заволодіння документами і носіями інформації, які знаходилися в моєму робочому столі. Тарасюк А.Г. примінивши проти мене больовий прийом з допомогою Христича І.І. намагався повалити мене на підлогу редакції, та мені вдалося виштовхнути нападника в коридор, але вирвати праву руку з міцного захвату професіонала не вдалося. Христич І.І. побачивши, що мене тримає Тарасюк А.Г. по команді Тарасюка кинувся робити обшук в редакції. З столу і ящиків робочого стола редактора на підлогу полетіли папери, фотографії, наніс шкоду оргтехніці.

Пересилюючи гострий біль, який завдавав мені Тарасюк, лівою рукою мені вдалося дістати мобільний телефон, нажати клавішу екстреного набору і покликати на допомогу. Тарасюк побачивши в моїй руці телефон намагався його вирвати і відірвав шнурок, та послабив захват і мені вдалося вирватися і відскочити до вікна. Зрозумівши що за хвилину з’являться свідки, нападники вибігли на вулицю, пригрозивши мені подальшою розправою, і там їх побачили свідки (додаток 1,2) Кульбашна Т.А. і Рибіна Л.В. які бігли в редакцію мені на допомогу.

     До вечора моя права рука набрякла, і ранком я звернувся до хірурга, який оглянув мене і призначив лікування. (додаток 3). Написав лист в міліцію. Замість того щоб призначити розслідування по факту нападу на журналіста в приміщенні редакції, міліцейське начальство обмежилось бесідою з своїм колегою і його посібником (додаток 4) Скориставшись цим фактом і професійним досвідом слідчого, Тарасюк висунув версію його побиття, а Христичу відведена була роль свідка.

Тарасюк користуючись тим, що він був керівником міжрайонної структури, до якої входили Білгород-Дністровський, Саратський і Татарбунарський райони, в приватному лікарняному закладі села Шабо замовляє історію хвороби і лікування. Далі місцевий судмедексперт, з яким пропрацювали десятки років, „домальовує” ситуацію і в надрах обласної прокуратури з’являється постанова про порушення проти мене кримінальної справи (додаток 5). Цікаво те що порушена спочатку справа (від 01.08.07), а сама заява Тарасюка надійшла в прокуратуру тижнем пізніше 08.08.07. Поспішність таких дій без вивчення суті доводить незаперечний факт замовлення. Замовна справа за підписом Заступника Генпрокурора – наказ слідчим зробити з мене винуватого за будь-яку ціну. Чи може хтось в цьому має сумнів? Ну і що, що постанову писав невідомо хто, але …

     Я звернувся до суду. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси постанову скасовано (додаток 6), та в обласному апеляційному суді є давні знайомі татарбунарських міліціянтів, яким організовують полювання і риболовлю в районі – судді Кожемякін і Брітков. Навіть те, що термін оскарження постанови 7 днів минув, по апеляції Тарасюка рішення Приморського суду скасовано.

     На особистому прийомі у прокурора області (1 жовтня 2007 р.) Присяжнюка В.С. я порушив питання про існування цієї постанови. Вперше прочитавши текст постанови, на якому значився його підпис прокурор погодився з тим, що справа порушена безпідставно і завірив мене що цю помилку виправлять. Але слова розійшлися з ділом, тому що замовна справа приплачується. В подальшому прокурор області неодноразово в присутності журналістів і представників правозахисного фонду „Рутенія” визнавав безпідставність переслідування журналіста Рибіна П.А. (додаток11) Та й досі чомусь не зупинив цей „бєспрєдєл”

Слідчий з Одеси Кисловський, виконуючи замовлення Тарасюка, настільки завзято почав працювати, що „наломав дров” в відпрацюванні замовленої версії. (додаток 7)Рішенням обласної прокуратури його відсторонили від справи і дали доручення слідчому П’яному О.О. в Татарбунарах повторно провести слідство, вичистити справу і завершити замовлення. Спочатку мені він поставив вимогу, що в’їдливий адвокат Негруца Ю.В. не задовольняє слідство і його відсторонюють від справи. Я повинен знайти іншого адвоката. В справі з’являються дуже сумнівні документи. І навіть те, що по моїй заяві проведено райвідділом розслідування і доведено, що це підроблено,  прокурор району справу не приймає і вона зникає.

     Ще рік постійних стресів і провокацій. Після рішення апеляційного суду, з роботи, моя дружина з гострою гіпертонічною кризою потрапляє в лікарню, пізніше і я. Стан здоров’я у мене погіршується і мені роблять двогодинну операцію в онкодиспансері, та це тільки надає наснаги „катам в законі”. Слідчий Кисловський в палаті на очах у онкохворих махав своїм посвідченням і вимагав від них бути понятими в допитах над хворим журналістом. На ранок після  того як я повернувся з лікарні мене вже викликали на допит в міліцію. Я щось писав в напівхворому стані з двома пов’зками на тілі і стрибаючою свідомістю післяопераційної голови. Потім водив свідків на допити і знову ходив на виклики слідчого за декілька годин до нового року. Дослідство перетворилося на добивання.

     По моїй заяві в міліцію стосовно самоуправства Тарасюка місцеві слідчі пишуть відмовлення під диктовку Тарасюка, як колишнього шефа.

Суддя Чебан А.П. виносить дві протилежні постанови (додатки 8,9) на захист свого колишнього колеги з яким пропрацювала в райвідділі багато років. Те що я як депутат пішов на зустріч людям і надав юридичну адресу ТОВ „Татарбунарський ярмарок” для реєстрації підприємства в своїй редакції, і ні в якому разі не для офісу , а Тарасюк, що вкрав печатку у підприємства, ніколи не був директором, (нема навіть заяви на його згоду бути директором), фальсифікується слідчими мені в провину. А саме фактичне знищення підприємства, що отримало 2,4 га землі в оренду біля траси Одеса-Рені, Тарасюком і К^о з привласненням грошей не розглядається як мотив злочину, при скоєні якого Тарасюк і Христич намагалися викрасти документи (грошову відомість) яка є доказом проти Тарасюка і знаходилися в моєму робочому столі з іншими паперами слідство старанно замовчує. Суть того що справді відбулося під час нападу диявольськи перекручена і брехливо подано в матеріалах слідчих. Тому подолати місцеву корупцію мені дуже складно.

     Робота редакції газети паралізована (підписка про невиїзд, додаток 10), порушений графік виходу номерів газети.

     Мотив злочину проти мене криється в земельному питанні, яке стосується інформації про намагання групою осіб в районі „нашару” заволодіти престижними ділянками землі на березі моря, вздовж траси Одеса – Рені. Перешкоди в роботі журналіста і депутата міської ради, а саме нейтралізація моєї професійної і громадської діяльності, робляться умисно при сприянні силових органів, які ведуть однобоке слідство, з усіма механізмами перекручування фактів, фальсифікацією, відсторонення мого адвоката Негруци Юрія Володимировича і тп.

     В продовж двох років я і моя родина знаходиться під дією розправи групи осіб, про що вже писалося в пресі (газети „Комсомольська правда” 23 серпня, „Правда України”  серпень №34, „Персонал плюс” № 45), та попри очевидність брутального замовлення розправи, про погрози якого я писав ще 14.03.07 в листі до Управління громадської безпеки в Одеській області – розправа продовжується. На сьогодні чисельні допити і виклики по телефону і жодної повістки я не отримав, кожного разу це відбувалося без адвоката, погрозами мене змушували писати відмову від адвоката.

     Коли на редактора газети і депутата міської ради, за його робочим столом, коїться злочинний напад з застосуванням професійних знань і досвіду, а потім міліція захищає нападників усіма методами, а прокуратура відсторонено сприяє цій розправі – то як це відповідає поняттю правової держави? Це відповідає інтересам Сатани і тим, хто Йому служить.

     До того ж я далеко не єдина жертва розправи цієї злочинної групи в нашому районі, і це наводить на думку, що місцеве мафіозне формування плювати хотіло на все і вся, демонструючи свій вплив на офіційні органи правопорядку. На очах районної прокуратури знищено підприємство з 45 засновниками, яке могло дати роботу сотням людей, і заснування якого було вписано в передвиборну програму політичного блоку, що я як депутат сумлінно виконував не думаю чи про те, що прийдеться боротися з спрутом мафії і міліції.

     Проти тих, хто став на їх шляху досить просто організовується розправа сучасними методами, бо посадовці карних структур перетворили свої права і посади на прибутковий бізнес.

     А тих хто звертається за допомогою знайти управу роблять жалібниками і винуватими. При тому звертатися приходиться в пустоту, бо до керівника на високій посаді звернення не доходять, тому звертаюся до посад.

     Все що я виклав і чого не встиг має докази. Всі мої прохання і пояснення я написав прокурору, який на словах визнав свою помилку і безпідставність переслідування. Те що я не побіг до судмедексперта знімати побої після нападу, а просто звернувся до лікаря не вважаю своєю провиною бо хочеться вірить що 37-й рік (хто перший напишить кляузу той і переможе) вже минув. Виходить що ні. Виходить що Закон на стороні бандитів в погонах.

Чи може, пане прокуроре, і до Вас заходити в службовий кабінет, крутити вам руки, робити обшук а потім сказати що мали право, бо діяли під час прийому громадян?

Скажете – не законно! А за моїм робочим столом і в моїй редакції, згідно замовної версії слідства, це цілком по закону. По якому закону? Це навіть і не по поняттям!

          Петро Рибін, член Спілки Журналістів України

        04 січня 2007року.

Додатки – 17 листів