На Київщині знайшли «Катюшу»!

На Івана Купала, у Вишгородському районі знайшли останки підірваної системи залпового вогню, відому як «Катюша». Пошуковці давно не дивуються цій містиці! Напередодні Дня початку Великої Вітчизняної війни, на колишньому Лютізькому плацдармі, абсолютно випадково, знайшли місце загибелі установки «Катюша».

Пошуковець Володимир Даниленко, на невеликій глибині, розкопав направляючі рейки, на які навішували реактивні снаряди.

Можливо, десь поруч, повинні зберегтися залишки рами автомобіля, кабіни…

Пошуки тривають.

Виникло кілька версій.

Одні вважають, що установку підірвав екіпаж у 1941 році, на лінії оборони Києва, коли бійці зрозуміли, що потрапили в оточення, а відступати нікуди. Інші, що машина потрапила під шалений артилерійський обстріл у 1943 році, під час боїв за визволення Києва, екіпаж загинув, а залишки установки закидало землею…

Нині пошуковці вивчають знахідку.

Рейки повністю відкопали, витягли з землі, переправили у надійне місце.

-Про знахідку повідомлено у відповідні органи влади, - заявив директор Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» Іван Вікован,- Вживаються всі потрібні заходи. Сподіваємося, днями відвідувачі музею зможуть побачити «Катюшу»…

21 червня, у Нових Петрівцях, де знаходиться музей, відбулася урочиста церемонія перепоховання останків сорока воїнів, знайдених на місцях боїв. Прибули керівники району, області, ветерани, журналісти… Всі вражені…

Пошуковці стверджують, що знахідок такого рівня не було давно. Розкопували танки, збиті літаки… А от «Катюш» ніхто не пригадав. Справа в тому, що ці установки були дуже засекречені. Ретельно охоронялися. При пошкодженнях, їх зразу відправляли в тил під охороною. У цьому випадку є лише одна здогадка – загинули всі…

Днями постараємося повідомити деталі.

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

До уваги колег: передрук лише з посиланням на часопис «Музеї України» з лінком! Фото С.Камшиліна

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=3817

Создание «Катюши» началось в 1938 году как ответ на 6-зарядный немецкий Небельверфер (нем. Nebelwerfer), 1936 год. Группу конструкторов ГИРД возглавлял Георгий Лангемак. В группу разработчиков, в числе прочих, входил также Сергей Королёв.

Оружие относительно простое, состоящее из направляющих рельсов и устройства их наведения. Одна машина вмещала от 14 до 48 направляющих. Снаряд РС-132 для установки БМ-13 был длиной 1,8 м, 132 мм в диаметре и весил 42,5 кг. Твердая нитроцеллюлоза находилась внутри цилиндра с оперением. Вес боеголовки — 22 кг. Дальнобойность — 8,5 км. Снаряд М-31 для установки БМ-31 был 310 мм в диаметре, он весил 92,4 кг и содержал 28,9 кг взрывчатки. Дальнобойность — 4,3 км.

Оружие было неточным, но очень эффективным при массированном применении. Немаловажен был и эмоциональный эффект: во время залпа все ракеты выпускались практически одновременно — за несколько секунд территорию в районе цели буквально перепахивали тяжелые реактивные снаряды. При этом оглушительный вой, которым сопровождался полёт ракеты, буквально сводил с ума. Те, кто не погибал во время обстрела, часто уже не могли оказывать сопротивление, так как были контужены, оглушены, совершенно психологически подавлены. Мобильность установки позволяла быстро сменять позицию и избежать ответного удара противника.

На каждой машине находился ящик со взрывчаткой и бикфордов шнур. В случае появления риска захвата техники врагом экипаж был обязан взорвать её и тем самым уничтожить реактивные системы.