Тайны спецхранов Эрмитажа

Заканчивается эпоха Джорджа Буша. Мир стремительно меняется. К сожалению, скорее всего, грядут громадные изменения и в Украине. Уже не будет того шального разгула демократии, свободы слова, скандальних расследований… И мы это понимаем как никто другой…

Сотрудники крохотных украиноязычных  изданий «Музеи Украины» и «Новая Сич», неожиданно для всех, в первую очередь для себя, попали в эпицентр загадочных геополитических событий. Сюжеты развивались вокруг  не до конца исследованных событий из истории Украины, России, Киевской Руси. Украинские журналисты, не имеющие никакого отношения к жесткому миру международных спецслужб, оказались важным звеном межконтинентальной политики, кроме всего прочего, спровоцировав несколько острых внешнеполитических кризисов… Только теперь, уровень тех приключений становится понятным широкой публике.  Хотя, большинство событий проходило в прямом эфире многих сайтов…

К сожалению, созданные нами загадки, опубликованная информация, очень быстро превратилась в легенды. Общество очень любит красивые сказки…

В нашем случае все не так просто. Есть конкретные музеи, архивы, спецхраны, исторические деятели. Есть желание утаить громадный массив документов и экспонатов из истории Украины, которое активно демонстрирует российская власть.

Получилось так, что все попытки историков и журналистов в чем-то разобраться, проникнуть к запрещенным материалам, заканчиваются ничем. Побродив интернетом, новые исследователи снова и снова обращаются к нам. Официально не получают ни подтверждений, ни опровержений. Ватная стена. Серая зона международной политики и истории.

Как мы поняли, в 70-80 годах прошлого столетия, в Ленинграде проводилась масштабная вербовочная операция западной разведки. Искали выход на какого-то конструктора военной техники. Вышли лишь на его родственников, что работали в Эрмитаже. Дабы углубить контакт, дали денег и миниатюрную фотокамеру. Получили детальную фотогалерею спецхранов и запасников Эрмитажа. Ныне те снимки и описания интересны отнюдь не спецслужбам. И доступ к ним получить очень легко! Но, не всем… И компетентные люди в России об этом знают. Блокируют доступ к сокровищам Эрмитажа, принадлежащим Польше, Украине, Германии, Прибалтике, даже историкам. Большая военная тайна!

Случилось так, что все это опять оказалось в центре внимания прессы. Есть соответствующие контакты. Возможно будут громкие публикации… Самое важное – должно состояться прямое общение. Возможно, люди получат некий допуск…

Мы просто собрали необходимые цитаты из наших старых публикаций, которые тоже читаются как детектив. Возможно, в России действительно что-то изменится? По крайней мере, можно понять, что искать и о чем спрашивать.

О знаменитой операции "Казаческие регалии", закончившуюся ограблением Музея Кубанского казачества в Ховелле, штат Нью-Джерси, российским спецназом не будем. Начнем сразу с розысков сабли гетмана Ивана Мазепы. Вернее, ее реконструкции, обнаруженной атаманом Американского казачества Сергеем Цапенко в Канаде. Детективную часть пропускаем - много писали. Сабля сейчас в США. А журналисты попробовали найти оригинал в Эрмитаже. И нам это удалось! Тогда-то мы и узнали о спецхранах КГБ в музеях России.

Но, начнем с приказа Сталина, обнаруженном директором Национального заповедника "Хортица" Максимом Остапенком.

Питання повернення національних реліквій в Україну було піднято 89 років назад Українським військово-революційним штабом. Стосувалося воно в першу чергу козацьких військових клейнодів – булав, перначів, бунчуків, грамот і т.п. відібраних урядом Катерини ІІ після ліквідації Запорозької Січі.

 Перший радянський уряд погодився передати зазначені предмети, і 13 (26) листопада 1917 року було надано «Розпорядженя І.В. Сталіна про  повернення Україні національних реліквій». Порядковий номер зазначеного документу № 2 (!).

 На протязі 1917 – 1918 років була проведена велика робота що до наявності даних предметів у різних музейних та архівних збірках РСФСР. А 03.07.1918 було підписана домовленість Культурної комісії що до повернення предметів що зберігалися у Оружейній палаті московського Кремля, Артилерійському музеї, Казанському та Преображенському соборах  у Петрограді.

 Однак зазначене розпорядження Народного комісару у справах національностей Джугашвілі-Сталіна так і не було виконане, а самі козацькі реліквії були повернуті до російських фондосховищ. Характерно, що за всю радянську добу зазначені реліквії не вводилися у науковий обіг, не були виставлені у відкритих експозиціях і практично лишалися невідомі не тільки широкій громадськості, але й музейним працівникам та науковцям. А саме питання було поховане у бескінечних архівних сховищах...

На сьогодні Російська Федерація є спадкоємицею СРСР, і повинна виконувати всі міжнародні забов’язання узяті попередніми урядами. Те що розпорядження Сталіна було одним з базових постанов Радянського уряду, підтверджується включенням зазначеного документу у збірку постанов пов’язаних із виникненням СРСР (Образование СССР. Сборник документов 1917 -1924 рр. Издание АН СССР. Ленинград, 1949 С. 20-21).

 Додаток:

Розпорядження І.В.Сталіна про повернення Україні Національних реліквій.

 Список некоторых реликвий запорожского казачества хранящихся в музеях, фондах, соборах и других учреждениях российской Федерации

Максим Остапенко, директор Національного заповідника «Хортиця»

 2. Распоряжение И. В. Сталина о возвращении Украине национальньїх реликвий³

13 (26) ноября 1917 г. *

 Украинский военно-революционный штаб в Петрограде обратился к нам с просьбой дать ему возможность выбрать из Эрмитажа и Преображенского гвардейского собора хранящиеся там украшения, национальные реликвии (знамена, бунчуки, грамоты и пр.) и возвратить их Украине.

  Реликвии зти были отобраны у украинцев еще в эпоху Екатерины Второй. Отобраны они были и привезены в Петроград в наказание за свободолюбивые стремления Украины. Оставление их в Петрограде, очевидно, является символом старой, ненавистной всем нам зависимости Украины.

 Оставление зтих реликвий в Петрограде можно было еще кое-как оправдать в зпоху господства буржуазии, в зпоху аннексионистской коалиции. Но теперь, после Октябрьской революции, когда оковы порваны, когда у власти стали рабочие и крестьяне, когда право само определения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл.

 Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины.

 Ввиду зтого я, в согласии с тов. Луначарским, в ведении которого находится Эрмитаж й Преображенский гвардейский собор, счел своим долгом удовлетворить просьбу Украинского в[оенно]-р[еволюционного] штаба в Петрограде.

 Революционное правительство Республики Российской торжественно возвращает Украине ее национальные реликвии, несправедливо отобранные у нее грубой рукой Екатерины II.

 Народний комиссар по национальннм делам

Джугашвили-Сталин

«Известия ЦИК», А^Г9 224,   13 ноября   1917 г.

 * Дата опубликования.

 приложение

Список некоторых реликвий запорожского казачества

хранящихся в музеях, фондах, соборах и других

учреждениях российской Федерации

 Москва

Оружейная палата Кремля

Два голубых знамени Запорожской Сечи XVIII в.

Знамя-стяг, дарованное Анной Иоановной гетману Апостолу.

Казацкие знамёна под №№ 4185, 4186, 4187, 4188 и много других, которые неатрибутированы.

Гетманские булавы №№ 50207, 5208, 5207 (золочён).

Пищали №№ 6607, 6608, 6609, 06010, 66011, 66012.

Мушкеты №№ 6722, 6723, 6724, 6725, 6726, 6707, 6728, 6729, 6730.

Запорожское знамя тёмно-синего цвета, четырёхстороннее с рисунком боя греков с сарацинами под № 4.4209.

Знамя Запорожской Сечи (дарственное, датированное 1730 годом)

Знамя, дарованное запорожцам царевичами Иваном и Петром, датированное 1688 годом, поступило на хранение в 1731 году, дублировано на тюль.

Знамя Запорожское, дарованное Анной Иоановной гетману Апостолу под № 4186.

Знамя Запорожской Сечи, найденное на свалке мусора и поступившее из московскаго арсенала после 1812 года, под № 4187.

Знамя, дарованное Запорожской Сечи, Елизаветой Петровной, поступило из московскаго арсенала в 1836 году.

13. Булавы Запорожского казачества XVII в. Под №№ 5185, 5189,  5197, 5201, 5206.

14. Булава кошевого Запорожской Сечи под №№ 5207.

15. Булава казацкая (золочёная) под № 5208.

16. Шестопёры XVII в. под №№ 5227, 5231, 5235.

17. Перначи XVII в. под №№ 5237, 5238.

18. Казацкие сабли XVII в. под №№ 5905, 5912, 5928, 5933, 5945, 5948, 5951, 5953.

19. -//- XVII в. под №№ 5955, 5957, 5955.

(Сведения археолога Г. Стелецкого – 1863 г.)

 20. Просим выяснить местонахождение булавы Б.Хмельницкого, подаренной в 1854 г. Российскому царю Алексею Михайловичу, булавы Константина Острожского, щита и меча Мстислава Владимировича, сабли Владимира Мономаха, сабли Иосифа Гладкого, А также Войскового знамени гетмана И.Мазепы, использовавшегося и при гетмане И.Самойловиче с 1708 по 1722. В 1730 году это знамя как старое было возвращено в «Департамент » Коллегии Иностранных Дел с просьбой выдать (И. Самойловичу) новое зннамя, которое и было выдано в 1733 г.

         (За «Древностями Государства Российского. Русские старинные знамена». – М., 1856)

 21. Знамя запорожское (И.Мазепы или И.Самойловича) под № 4.418; 4.4187 (дарственное); 4.4188; 4.4208.

22. Медные литавры и трубы, ножи, серебрянные и медные знаки офицеров (старейшины), пистоли.

         Кроме этого в Оружейной палате много запорожских пушек, мушкетов и других клейнодов.

        Эти экспонаты согласно договоренности Культурной комиссии Россия должна была передать Украине (соглашение 03.07.1918).

        Архив министерства юстиции в Москве (изучить состояние казацких архивов)

 САНКТ-ПЕТЕРБУРГ:

Артиллерийский музей:

Мортира и пушки, вывезенные 1871 – 1872 гг. из Киева;

с XVII сабля И.Мазепы с надписью «На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда  в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа» (Ранее хранилось в Царскосельском арсенале).

 Казанский собор:

Казацкие знамёна.

12 куренных знамён;

3 бунчука;

Серебрянная булава;

Серебрянный золочёный жезл;

Церковная утварь.

Все эти экспонаты после разрушения Чертомлыцкой Сечи вывезены в Турцию, а после Русско – Турецкой войны 1768-1774 гг. возвращены в Россию.

 Преображенский собор:

Великая Запорожская корогва;

12 казацких знамен.

 Як виявилося, вціліла, і зберігається в фондах Ермітажу (Санкт-Петербург, Росія), парадна шапка Гетьмана Івана Мазепи! Цю річ, разом з іншими трофеями, було захоплено росіянами, або під час Полтавської битви, або після розгрому Батурина і інших Мазепиних володінь! Головний убор виготовлено з  якісної і дорогої тканини, міху. Прикрашено дуже рідкими екзотичними пір*їнами. Використано якесь дорогоцінне каміння, золото. За словами експертів, експонат дуже коштовний, унікальний і красивий. Шапка прекрасно збереглася завдякуючи фаховому догляду музейників і реставраторів.

На жаль, ніколи не виставлялася для огляду. Українські історики не знають про існування цього експонату! Ні в офіційних каталогах, ні в буклетах, ні на сайті Ермітажу, взагалі відсутні будь-які згадки про шапку Івана Мазепи! Як, до речі, і про інші експонати козацької доби, першої української незалежності. Намагання українців отримати хоча б перелік речей, фотографії, викликають лише відкрите імперське невдоволення і різку відмову.

Як вдалося дізнатися службі розвідки журналу "Музеї України", є дуже якісні фотографії шапки Мазепи. На жаль, їх власники не є громадянами України, живуть дуже далеко... Тривають перемовини про передачу прав на публікацію знімків. На жаль, знову розпочалися якісь дивні інтриги, втрутилася політика.

-Нам стало відомо, що в Ермітажі, збереглися всі матеріали так званого "МАЗЕПИНСКОГО ДЕЛА", упакованих в 234 дерев*яних коробки протягом 1709-20 років! - розповіла шеф-редактор журналу "Музеї України" Наталка Іванченко, -  11 років, царські іщейки виловлювали і жорстоко катували соратників Гетьмана Івана Мазепи, вимагаючи видати всі таємниці Гетьмана, гарячково шукаючи великі скарби. Так і не знайшли... А протоколи допитів, гетьманські архіви, якісь речдоки, упакували в скрині, засмолили, опломбували стрічками з надписом "Не открывать до особого Высочайшего распоряжения!". До 1931 року ці фонди були АБСОЛЮТНО засекречені, лежали в особливих підвалах Адміралтейства. Потім їх перевезли до Ермітажу, розмістили в українських фондах, рівень секретності трохи знизили, а відкривати так і не дозволили!

Морський козацький прапор

Отож, незадовго до знищення останньої Січі, козаки виготовили один з головних своїх прапорів – морський козацький прапор. Разом з іншими козацькими регаліями, він потрапив до закритих фондів Ермітажу, де стараннями російських музейників, гарно зберігся, хоча, чомусь, недоступний звичайним відвідувачам і українським дослідникам. Але, то інша тема. Відразу наголошу, що не буду вимагати повернення – хай зберігається у прекрасних умовах, чекаючи свого часу… Більше того, ми хочемо нагородити керівників Ермітажу спеціальними відзнаками – за збереження історичних реліквій українського народу.

На початку минулого століття, у Петербурзі жив свідомий українець і щирий патріот Микола Макаренко. Ця людина здійснила справжній громадянський і науковий подвиг. Працюючи в Ермітажі і інших музеях, він знайшов і описав чимало українських речей. Як повідомила директор Музею гетьманства Галина Ярова, у 1917 році Макаренко, описав, сфотографував і видав книгу про 14 унікальних козацьких прапорів Ермітажу. У тому числі – морський козацький прапор.

Ми проконсультувалися з відомим істориком, заступником директора Національного заповідника «Хортиця» Максимом Остапенком, який знайшов і оприлюднив сенсаційний наказ Сталіна №2, про передачу незалежній Україні козацьких регалій з музеїв Росії, з переліком. Дуже ймовірно, що до появи того наказу був причетний Микола Макаренко, бо на той момент він був найобізнанішою людиною у тій справі. Та і діяльність Українського революційного комітету Петербургу, чекає своїх дослідників…

-Скоріш за все, десь у ті роки, за ініціативою Макаренка, було зроблено кілька висококласних копій козацьких прапорів.- впевнена шеф-редактор журналу "Музеї України" Наталка Іванченко, - Свого часу, Ермітаж їх щедро роздарював регіональним музеям.

Далі пішли детективи і легенди.

Років з 50 тому, тодішнє керівництво Державного історичного музею України, отримало дозвіл на виготовлення копії морського прапора запорожців. Хоч і не дуже точну, копію зробили. Її можна побачити в Києві.

Десь у восьмидесятих, за наказом партії, можливо, за втручання Щербицького, Ермітаж з помпою, передав музею на Хортиці, дві майстерно виготовлені копії запорізьких прапорів, один з яких – морський козацький прапор! Будете в Запоріжжі – зайдіть, гляньте.

Ну, а західноукраїнська історія, просто вимагає екранізації!

Десь після війни, музейників одного красивого міста Л.,(Львів) відправили до якогось російського міста, скажімо, К., за досвідом. У складі делегації була дуже красива, але національно свідома, українка. В Росії, між нею і керівником місцевого музею,козаком, спалахнуло неймовірне кохання. А в тому російському музеї, в запасниках, лежала копія морського прапора запорожців, яка росіянам просто була непотрібна. Закоханий директор, був готовий подарувати національно свідомій галичанці, весь всесвіт, не то, що якийсь прапор… Так третя з відомих нам копій, потрапила до одного галицького музею, взята на облік і захована у далекі закапелки, до кращих часів.  Чесно кажучи, ми не знаємо, чи виставили львівяни той прапор в експозицію, чи так і лежить у запасниках.  Просимо львівських колег провести розслідування, знайти прапор і оприлюднити ім*я героїні.

Це ще не все!

Років з тридцять тому, розвідувальне управління, проводило надсекретну операцію з вербовки якогось дуже важливого радянського вченого. Чи військового. Чи моряка… Не могли підступитися. Почали обробляти родичів. А хтось з них працював в Ермітажі. Аби посадити людину на гачок, хитрі шпигуни дали їй міні камеру, гроші і попросили фотографувати закриті фонди Ермітажу. Так вони стали власником купи унікальних історичних знімків з фондів всесвітньовідомого музею. Як там пройшла вербовка, не знаємо. А от фотографії цікавих експонатів Ермітажу, в тому числі козацької доби, в архівах збереглися. Нагадуємо, в Ермітажі діяв спецхран КГБ. Нещодавно, американці зняли гриф секретності з тих знімків. Справа в тому, що в архівному управлінні, працював один національно свідомий українець…

АРХІВИ СКОРОПАДСЬКОГО

Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, були захоплені чекістами. Зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підвалах і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни Київських князів, які комуняки повиколупували з корон і прикрас для продажу за кордон, посередником у якому виступав недоброї пам*яті А.Хаммер…

З 1973 року збірні документи, які отримали назву Архів Скоропадського, перевезли до Ермітажу.  Де вони, нерозібрані (!) і досі чекають дослідників з України.

Всіх визначних діячів доби УНР і Гетьманату, після допитів, відправили до двох таборів – Камурлагу і Дмитровського табору. Останній цікавий тим, що був єдиним в СРСР, де лагерні бони (чеки) друкувалися двома мовами – російською і українською. Можна сказати, що у тих таборах сиділа вся українська еліта Першої незалежності. На жаль, майже ніхто не вцілів. Загинули майже всі…

В США, на одному з аукціонів, вигулькнули унікальні, маловідомі картини козацької доби. На торги їх виставила сім*я колишнього дипломата, який довго працював у Москві. Випадково, на той аукціон потрапили Американські козаки, які і вихопили картини. Почали розбиратися. Експерти одноголосно довели авторство картини "Козаки моляться" відомому живописцю Грегору Павловському. Щодо авторства інших полотен, думки розходяться, хоча є одна, основна версія. І прізвище художника.

Звертає увагу витвір Грегора Павловського. Гуаш. Папір. Початок ХІХ століття. Скоріш за все, Кубань. Зображено момент молитви козацької родини. З приватної колекції.

"Жовті Води. Б.Хмельницький". З приватної колекції. Олія на сукні.

"Кара запорожців". З приватної колекції. Олія, дошка. Зображено сцену покарання запорожця. Козака прив*язують до Ганебного стовпа.

"Бій біля фортеці" - епізод бою або під Хотином, чи Кам*янець-Подільським...

Козацький портсигар. Арт-деко. Срібло. Олія. Емаль. "Суперниці". Такі речі були популярні у козацької старшини.

На полотнах детально виписана зброя, одяг, побутові речі. Подані характерні типажі козацької доби.

Картини були елементом якоїсь спецоперації  в Москві. Як ми зрозуміли, успішної операції. Комусь вдалося завербувати когось з великої династії чекістів - вихідців з України. Ймовірно, картини були вилучені під час обшуків 1937 року, чи викрадені у більш ранні часи з колекції визначних діячів періоду Центральної Ради. Лежали в закапелках якоїсь чекістської дачі.

Невідомий агент, який був близький до родини, вирішив використати ЗАБОРОНЕНІ картини, як предмет торгу. Розвідка виклала за ці полотна якісь жахливі, навіть на ті часи, гроші. Про те, як їх переправляли в  посольство, можна зняти окремий фільм. Шпигунський розвиток сюжету нам невідомий. Картини, вартість яких перевищувала ціну якоїсь значної колекції, довго зберігалися в спеціальній секретній кімнаті посольства. Показувати їх нікому було не можна. Операція продовжувалася. Знищувати було жаль.

Тільки в більш демократичні і спокійні часи, картини продали якомусь американському дипломату з певною часткою української крові, але, з англійським прізвищем. Так полотна опинилися в США.

Пройшло багато років. Дипломат, ймовірно, помер. Картини виставили на продаж. Полотна про козаків, потрапили до рук козаків.

Адміралтейство. Ярослав Мудрий

Отож, одного прекрасного дня 1979 року, в Ленінград прибула звичайна громадянка СРСР Галина Леонідівна Брежнєва. Її супроводжував досвідчений ювелір-експерт єврейської національності, прізвище якого починалося на букву Е. Не то Ейхмаліс, чи ще якось… Уточнюємо. Було два генерали КГБ і майбутній керівник охорони Генсеку Медведєв.

Прямо з вокзалу, нікого ні про що не попередивши, група вирушила на Васильєвський острів, нахабно увірвавшись в Адміралтейство, перелякавши всіх присутніх.

Галині  хтось нашептав легенду про неймовірний перстень Київського князя. Судячи з усього, за височайшим наказом, в надрах КГБ було створено секретну групу з розслідування таємниць Київської Русі. Хлопці постаралися.

Справа в тому, що вся російська історія починається з Петра І і Івана Мазепи. Хоч як не дивись…

Гетьман збирав старовинні речі, книги, старанно їх реставруючи. Описуючи, упорядковуючи і знову переховуючи. Саме у нього, і завдяки йому, збереглося чимало неймовірних речей часів Київських князів. У тому числі, легендарний перстень Ярослава Мудрого. І Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають українські Президенти…

Легенди про Мазепинські скарби часів Київської Русі, дійшли і до царських сатрапів. Чомусь вони вважали, що цінності лежать в Батурині.

Бібліотека Ярослава Мудрого зберігалася в підземеллях Софії! І певна її частина і досі лежить десь у самому центрі Києва…

Мало хто знає, що росіяни вбили кількох монахів Софії, забравши чимало речей саме з бібліотеки Мудрого. Той самий перстень, знаменитий «Домострой», що має подальшу історію, якісь документи, від яких вціліли лише свинцеві печатки того періоду… Але, і це головне, залишилися дипломатичні документи – берестяні грамоти з бібліотеки. Переписка Ярослава з Новгородом! І ми спілкувалися з людьми, які їх бачили!!!

…Півдня Галина Леонідівна рилася у десятках ящиках Адміралтейства, які, підозрюю, після неї якось ніхто і не відкривав. Єврейська тяга до наживи дуже сильна. Не зупинити. Знайшли!

Є той знаменитий перстень Ярослава Мудрого! І велетенський камінь.

Примчав експерт. Роздивився. Зробив якийсь аналіз. Похитав головою. Розчаровано кинула перстень назад до ящика головна донька.

Зрозуміло, такий візит, така цікавість, не пройшли непоміченими.

Майже через три десятиліття, але про це дізналися журналісти. Прикметно- українські.

Отож, даємо детальний опис. Камінь дійсно великий. Квадрат. Якщо направити потужний промінь світла, видно мапу Софії. Мабуть, таємна схема. Роздивлятися треба в спеціальній лабораторії під мікроскопом. Чого, звичайно, ніхто не робив.

Сам перстень, виготовлений з чистого золота 24 каратів без лігатури. Переплавлене з римських ауерелусів та солітів. Тонка оправа. Чотири фіксатори.

А от камінь…

Рубінове скло. Тоді виникла мода така. Візантійська. Подрібнювали дрібні рубіни. Змішували зі склом. Плавили. Надавали певної форми. Технологія, до речі, втрачена… І як мапу туди всунули? І що саме на ній?

 Перстень залишився в спецхрані. І ми достеменно знаємо, що лежить там і понині. Вцілів. 

Більше того, ми детально знаємо про спецхрани Ермітажу у Петропавлівській фортеці. Саме там лежать козацькі регалії, починаючи від Мазепи…

Ви прекрасно знаєте, що ми знаємо, що ви знаєте, що ми знаємо… Уже досить гратися в ці ігри, підставляючи вчених з світовим ім‘ям під дешеві розробки місцевих чекістів.

История продолжает цепко хранить свои загадки. И все здесь совершенно не так просто, как учат студентов на истфаках… Но, нужно искать! Пробиваться в архивы, запасники музеев… И сколько Вы открытий чудных…

Журналы «Музеи Украины» и «Нова Сич» желают удачной охоты!

Ожидаем громких публикаций!

Виктор Тригуб, редактор журнала «Музеи Украины», ветеран Второй холодной войны