Золото Данила Апостола

Коли збираються такі люди, обов*язково щось відбувається. Тут відсутня будь-яка містика, забобони, випадковості. Все йде так, як йде. Виникло якесь неймовірне середовище, що самим фактом існування, створює дуже дивні ситуації. Як це все починається, звідки береться, ніхто не розуміє. Але, результати таких зустрічей, стають найбільшими загадками для багатьох поколінь істориків. І розуміючи всі проблеми майбутніх дослідників, ми вирішили розповісти все так, як було. Перед тим, як поговоримо про скарби гетьмана Данила Апостола, згадаємо Румунію.

Отож, проаналізувавши нахабні дії і заяви ОФІЦІЙНИХ структур братньої Румунії, щодо територіальних претензій до України - острів Зміїний, Бесарабія, Буковина, Закарпаття, захоплення молдаванами стратегічного берега Дунаю і побудову там незаконного порту Джурджулешти, ми вирішили втрутитися. Хтось же повинен захищати честь України! Чекати чогось від гнилої лібералістичної влади не слід. Згадали, що свого часу турецький султан і кримський хан, виділили значні території в дельті Дунаю, де запорізькі козаки створили Задунайську Січ. Румунії тоді і близько не було! Ну ми і вирішили відновити історичну справедливість - повернути наші землі. Останнью крапкою стало офіційне визнання румунським судом ЗАКОННОЮ окупацію української території Румунією у складі фашистської армії!!! Довелося створити самопроголошену невизнану козацьку республіку "Задунайська Січ". Яка і почала вимагати незаконно захоплені румунами землі в дельті Дунаю. Сформували уряд в екзилі. Гостро стало питання про керівні органи. Ми відчули гострий кадровий голод. Справа в тому, що перед цим  розпочали відновлення Кубанської Народної республіки на базі Краснодарського краю. Всі перевірені кадри пішли туди.

 В якийсь момент дружно наведені пальці соратників показали на автора цих рядків. Ініціатор і таке інше. Так я і став першим Президентом невизнаної республіки "Задунайська Січ". Головним ворогом братньої Румунії. Почали створювати Уряд. Призначати міністрів. Одного разу на секретній базі Республіки, зустрілися Президент, потужний біоенергетик і Міністр охорони здоров*я Республіки Валерій Пильник; Міністр культури і відомий журналіст Олександр Кочубей; творець легендарного Меча Революції Володимир Остапович; головний радник Президента, людина-унікум Костянтин Стасюк; Міністр закордонних справ Петро Цимбалюк. Почали проводити застільну нараду. Обговорювали два питання. Як перемогти Румунію і де взяти кошти. З Румунією впоралися швидко. Там нині імпічмент Президенту, урядова криза... Все, як і у нас... З коштами, як завжди, були проблеми. Міністр Кочубей згадав, що нещодавно був у Великих Сорочинцях, де почув легенду про фантастичний скарб, захований десь там козаками. Міністр Пильник, він же відомий біоенергетик, взяв рамки і підтвердив слова Міністра Кочубея.

-А про яку суму у сучасних грошах йдеться? - зацікавлено спитав Президент, тобто автор цих рядків.

Вийшло десь під двадцять мільйонів доларів. Ми дружно посміялися, допили горілку і розійшлися у важливих державотворчих справах.

Даремно сміялися. Бо оті Сорочинці стали всім снитися. Почалися активні телефонні переговори. До наших рук потрапляли все нові документи. Так ми і вийшли на останнього Гетьмана Данила Апостала (1654-1734). Обраний в жовтні 1727 року, Апостол зробив чимало доброго для України. Після поразки Мазепи, смерті Полуботка (до речі, до конаючого Полуботка прийшов сам Петро І, і козак пояснив йому, що методи Росії - азіатчина, дикість, Росія не матиме розвитку...) Апостол був відсторонений від прийняття головних рішень. Всім розпоряджався Голіцин. За ті шість років, що був при владі, значно розширив автономію України, підкреслював державний статус України, встановив чітку судову систему. Намагався повернути Києву митрополію. Заборонив росіянам володіти землею в Україні. Збирався вислати всіх безпаспортних росіян з України. Заснував казначейство. Склав перший річний бюджет, підтвердив Магдебургське право...

Зрозуміло, під жорстким наглядом царських посіпак, розвернутися Апостолу не дали. Він став останнім Гетьманом, що спирався на запорізькі традиції, намагався зберегти козацький демократизм і вольності... Не зміг. Не встиг... Мав поважний вік, рани. У бою втратив праве око.

Апостол був хоробрим воякою, як і всі козацькі ватажки. Бував у багатьох походах проти турок і татар. Рятував Варшаву. Воював з шведами.

Мав двох синів - козацьких полковників, Петра і Павла.

Ще Мазепа подарував Апостолу землю у Великих Сорочинцях. Данило докупив ще землі, збудував маєток, Спасо-Преображенську церкву. Останній Гетьман мав значні статки. Спілкування з Мазепою і Полуботком не пройшло безслідно... Захоплювався колекціонуванням речей з золота і срібла. Особливо любив масивний посуд з дорогоцінних металів. Навіть до наших часів дійшли унікальні речі з його колекції, які можна побачити в музеях Полтави.

Зрозуміло, що людина такого рівня не могла відійти у вічність просто так. Були секретні розпорядження. Плани. Потужний посил у майбутнє.

Ми вже знаємо точно, що Апостол залишив велетенський скарб. Кілька тонн золота, срібла, художніх виробів, коштовної зброї...

Справа в тому, що у Великих Сорочинцях існує сіть загадкових тунелей, катакомб, дивних підземних ходів... До деяких з них є парадні входи. Інші старанно заховані.

Пройшло багато років. Щось обвалилося. Дещо змінилося. Ми знаємо, що є секретні кімнати, укріплені каменем. В принципі, знаходяться вони не дуже глибоко...

Нині тривають консультації з науковцями. Ми думаємо про металошукачі і сканери... Плюс біолокація. Можливості нашої команди дозволяють здійснити цілий комплекс спеціальних заходів... Потихеньку починаємо розуміти коди древніх заклять запорожців і волхвів часів Київської Русі... Там все не так просто і безпечно... Розпочалися переговори з місцевими музейниками і істориками. Спробуємо залучити місцеву владу... Будете у тих місцях - обов*язково відвідайте Собор, місцевий музей. Могилу Д.Апостола...

І категоричне застереження для "чорних" археологів та різноманітних романтичних авантюристів! Хлопці! Не лізьте! Там - СМЕРТЬ!!! І це дуже серйозно! Саме для Вас це і пишемо. На жаль, утримати інформацію не вдалося. Великі Сорочинці перетворюються на столицю шукачів скарбів. Може хоч бюджет поповнять, інфраструктуру розбудують... Нью-Васюки, чорт візьми, новітні створимо... У цьому є якийсь незбагненний кайф.

Не знаємо, що будуть писати про цю авантюру років через двадцять, але, точно знаємо, що писати будуть. Як і говорити.

Традиційно закликаємо до співпраці спонсорів. Людей небайдужих. Ми не стверджуємо, що щось знайдемо. Ми спробуємо знайти. І гарантуємо, що всі витвори мистецтва, історичні речі будуть передані до поважних місцевих музеїв. Це не обговорюємо.

І щодо порожньої казни невизнаної республіки "Задунайська Січ". На честь віднайденого скарбу, випустимо поштову марку. Продамо. Бюджет наповнимо... Жарт...

Процес пішов. Всі за скарбами Данила Апостола!

Великі Сорочинці переможуть!

Корогва на оленячих рогах

В українських музеях скромно зберігається чимало сенсаційних святинь. Лежать десь у кутках запасників віками, тримаючи енергетику своєї епохи, чогось чекають. Думаємо, прийшов час розповісти про неймовірну пам*ятку запорожців, яка виявилася шедевром світового рівня. І добре, що за нею не довелося мотатися світами. Достатньо завітати до Кіровограду, в обласний художній музей. Саме там вціліла мисливська корогва козацької епохи. До редакції журналу "Музеї України" надійшов лист від наукового співробітника Кіровоградського музею Т.Ащеулової. І кілька фото, побачивши які, журналісти зрозуміли - це сенсація. До нашого часу дійшло кілька козацьких корогв, які зберігаються в музеях України та запасниках музеїв Польщі і Росії. Але, як ми зрозуміли, ніхто нічого подібного не бачив. "Мисливська корогва невідомого українського майстра ХVІІІ століття- один з найунікальніших експонатів козацької доби. Вона представляє собою двосторонній олійний живопис на полотні, що натягнуте на справжні оленячі роги. З обох боків корогви зображені епізоди з життя святих. З однієї сторони полотна зображений Євстафій Плакида – римський полководець, якому, за легендою, під час полювання між рогів оленя, якого він переслідував, явився образ Христа. З другої сторони - Св. Домнікія, яка вважається уніатською святою та Св. Іаков, який відноситься до православ‘я. Цей парадокс свідчить про те, що українські народні художники в своїх творах поєднували уніатських і православних святих. Свідоцтвом цього є саме це зображення. Святий Євстафій вважається покровителем мисливства. Очевидно, що ця корогва колись була обов‘язковим атрибутом для парадних виїздів на полювання. Корогва потрапила до фондів нашого музею в 1946 році з Львівського історичного музею як козацький прапор. Після реставрації в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України твір експонувався на Всесоюзній виставці “Реставрація музейних цінностей в СРСР” (Москва, 1984р.), де викликав велике зацікавлення фахівців та любителів мистецтва". - пише Т.Ащеулова. Зауваження скептиків про належність шедевру комусь із польської шляхти, опитані нами експерти відкинули. Художники, які писали для польських вельмож, консультувалися з католицьким духовенством. Ця корогва має всі ознаки православної ікони. Хоча, це вже тема для наукової дискусії професіоналів. Ймовірно, корогва була виготовлена до якогось свята чи візиту когось з козацької старшини, до маєтку одного з тодішньої знаті. Оленячі роги у ті часи дуже цінилися, виконуючи роль магічного оберега. Особливо, якщо оленя вполював господар чи гість. Можливо якийсь отаман чи Гетьман, вполювавши оленя, через кілька місяців отримав на згадку роги, перетворені в корогву. Зрозуміло, що та людина займала дуже високу посаду в козацькому середовищі. Тихо прозвучали прізвища Сагайдачного і Хмельницького... Може Мазепа... Але, говорити щось напевно, ніхто не може. Ми маємо короткий опис та фотографії. І цілу купу версій і припущень. Зрозуміло, потрібне більш ретельне дослідження, бажано із застосуванням сучасної техніки. Треба визначити точну дату виготовлення. Співставити з тодішніми історичними персонажами. Продивитися відомі картини, літографії, книги. Може є десь якась згадка чи зображення... Зрозуміло, що ця корогва побувала у чиїхось дуже відомих руках... "Насамперед корогва – це прапор. - пише Т.Ащеулова, - За призначенням вони поділяли на гетьманські – були державними прапорами України і січові – символом війська Запорізького, а полкові – бойовими прапорами козацького війська. Під час походів прапор завжди майорів на чолі війська. Під час битв біля корогви точилася запекла боротьба, бо втрата прапора для козаків означала поразку. Корогва була одним з найшанованіших козацьких клейнодів. Корогва, як і всі інші клейноди була обов‘язковим атрибутом усіх козацьких ритуалів. У бою та під час найбільших урочистостей гетьманська корогва свідчила про присутність гетьмана. Після винесення корогви із січової церкви починали скликати і проводили раду козацьку. Під час похорону гетьмана за труною несли схилену корогву. Почесними охоронцями корогви були генеральні, військові, полкові, курінні та сотенні хорунжі. Корогва входила до складу клейнодів, тобто атрибутів влади козацької старшини, які після відродження в середині ХУІІ століття української державності стали державними символами. До середини ХVІІ століття клейноди виступали як символ влади козацької старшини. Вони були спільними для городових і запорізьких козаків. У походах вони перебували при козацькому війську, а в мирний час зберігалися у військовій скарбниці. З 1648 року гетьманські клейноди стають державними символами Гетьманщини. Новообраним гетьманом клейноди надсилались польським королям, турецьким султанам і російським царям". Дуже цікаво, що до 1946 року, корогва зберігалася у Львівському історичному музеї. Що сталося у той рік? Велика ревізія музеїв Західної України? Багато чого було вивезено? Ким і куди? Одну адресу знаємо - Кіровоград. Думаємо ми і про сенсаційний наказ Сталіна №2 про передачу Незалежній Україні козацьких реліквій з музеїв Петербургу і Москви. Тоді наказ не виконали! А от в тридцятих роках до тодішньої столиці Харкова, прибув цілий вагон з козацькими прапорами. Після недовгих роздумів, тодішнє комунячеське керівництво, вирішило козацькі символи знищити. Що і було зроблено. Спалили у дворі одного з харківських музеїв. Однак, знайшлися невідомі українські патріоти, що врятували частину прапорів, підмінивши їх якимись царськими відзнаками. Певні прапори зберігаються в якихось музеях Харкова. Дуже хитро заховані у запасниках. Повинні вціліти... Дещо вже знайшли і виставили в експозиції... Час писати про ту історію ще не прийшов - дуже мало інформації. Все на рівні чуток і легенд. На жаль, власним мізерним коштом, ми не можемо провести повноцінного розслідування харківської історії. Знайшлися б допитливі місцеві журналісти і студенти-історики! Але, досліджують щось, вже давно описане... Головне, корогва в Україні. Сподіваємося, керівництво Кіровоградського художнього музею вже виставило її в експозиції. Організувало надійну охорону. Адже, вартість подібних експонатів починається з мільйонів... Взагалі, про сенсаційні речі в музеях Кіровограду, слід поговорити окремо. Будете в тому місті, виділіть час, відвідайте музеї! Кілька років тому, там помер звичайний електрик, залишивши по собі колекцію світового рівня... Та, то вже зовсім інша історія... Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Суперікона запорожців

На фото - одна сторона чудо-ікони.В інтернеті про цей символ майже нічого нема.Чому? Давайте писати! Коли ми її вперше побачили – втратили дар мови. На Першому всеукраїнському фестивалі музеїв у Дніпропетровську, була виставлена ікона-ставротека Війська Запорізького Низового. Це дійсно щось… Справа в тому, що козаки були непростими хлопцями... Історики і досі сперечаються про якісь походи, стосунки з правителями Європи, скарби, ідеологію… За великим рахунком, ЖОДНОЇ таємниці запорожців ще не розгадано. Одна з таких таємниць – ікона-ставротека. Історик Мирослав Жуковський багато років намагається розгадати код цього неперевершеного витвору мистецтва. Йому слово. "Особливе місце в житті запорозького козацтва посідала православна церква, яка була важливим об’єднуючим фактором. Її головний осередок - Січова Святої Покрови Божої Матері церква, знаходилась під особливою опікою як кошової старшини, так і всього Війська Запорозького. Вони вкладали значні кошти не тільки на її будівництво, але й на інші козацькі храми на землях Запорожжя, на їхнє внутрішнє оздоблення, на придбання культових предметів.Перебування в православному храмі та молитви очищало душі козаків, підтримувало в них військовий дух та готовність віддати життя за волю та рідну землю. Військо Запорозьке Низове мало церковну ставропігію (автономію) і знаходилось під зверхністю Вселенського Константинопольського патріарха і рішення свого Коша ставило вище влади Київського митрополита, Межигірського архімандрита та власного церковного начальника. Однією з найбільш визначних культових предметів Січової Святої Покрови Божої Матері була ікона-ставротека Війська Запорозького Низового, створена у 1747 р., що збереглася до нашого часу, переживши не одну війну та соціальні катаклізми. Ікона-ставротека є сховищем Хреста, її основою є срібна масивна овальна пластина - таблиця, в центрі якої вмонтований різьблений кипарисовий хрест. І хрест, і таблиця двобічні, розраховані на огляд з двох боків. Ікона розташована у дерев’яному різьбленому позолоченому кіоті, що має форму портретної рами з внутрішнім овальним вирізом, подвійним та двобічним. Загальний розмір по кіоту 68,5 х 55,5 см. Ікона датована 1747р., про що свідчить різьблений напис кириличним шрифтом по периметру із зворотної сторони. До неї додатково зроблено пунктирний різьблений напис XIX ст. іншим шрифтом «Весу во всей 8 ф. 16 золот.» Кипарисовий Хрест складено, з барельєфним різьбленням розміром 19 х 12 см. Частини хреста склеєно. На лицьовій стороні розп’яття Господнє із знаряддями катувань. На перехрестях у медальйонах з крученої виноградної лози з гронами - сюжети про Христові страсті: моління про чашу, несення Хреста, чаша Господня з Божою Матір’ю та Іоанном. У деяких медальйонах різьблені написи по сюжету. На зворотній стороні зображення Богородиці з Божим немовлям у лівій руці, в медальйонах - свята: Благовіщення, Різдво Богородиці, Введення до Храму, Різдво Христове також із різьбленими написами:бірюзові і безбарвні стразові вставки. Всього у кожній накладці по променевому пучку: 48 бірюзових та 36 безбарвних прозорих вставок. Кіот - рама прямокутної портретної форми, подвійна, на петлях, зачиняється на засув. Виріз є овальної форми під розмір таблиці у кожному полотні. Полотна овалів складові, з криволінійного набору із зазорами на стиках. З обох сторін кіот прикрашено горошчатим рельєфним штапиком, як по овалу, так і по периметру. Торець пофарбовано під лак. Конструкція кіота у давнину уявляла собою засклений подвійний пакет з дерева, ймовірно з липи. За легендою кипарисовий хрест було принесено до Коша Війська Запорозького Низового з Ієрусалима. Ймовірно, що делегація запорожців відвідала вищезгадане місто і вклонилась Гробу Господньому та отримала від Ієрусалимського православного патріарха святу частку древа Хреста Животворного". Цікаво, що коли росіяни розгромили останню Січ, то нещадно пограбували все, у тому числі Січову Свято-Покровську церкву, де зберігалася ікона. Більше того, її не зачепили взагалі! Як і декілька інших символів… Десь у 1783 році, до церкви повернули кілька ритуальних речей з Січі. Здавалося, якась вища сила оберігала коштовні ікони, культові вироби з золота, срібла… Про це писав і Д.Яворницький, що був у Покровську (нинішній Нікополь) у 1867 році, оглянувши і описавши ікону. Те, що суперікона збереглася під час буремних подій 1917 року, полювання на релігійні символи, розквіту комуністичного сатанінізму, інакше як чудом назвати неможливо. Збереглося майже все! У 1925 році ікону передали з церкви до Нікопольського музею витончених мистецтв. Ми знаємо, що подібні ікони, може навіть більші, існували, але, ніяких матеріальних слідів ніхто не виявив. Отож, на сьогодні ікона-ставротека є ГОЛОВНОЮ іконою українського і міжнародного козацтва світу! Вже у роки Незалежності, ікону перевезли до Дніпропетровського музею імені Д.Яворницького для дослідження і реставрації. Роботи закінчили 2003 року. Дуже допомогли кошти, зібрані нікопольчанами… На Покрову, у 2005 році, ікону-ставротеку представили відвідувачам Нікопольського краєзнавчого музею. Ікона стала головним експонатом Першого фестивалю музеїв, де ми її вперше побачили, організувавши серію публікацій. Були спроби деяких можновладців переправити ікону до однієї дуже відомої дачі-музею. Але, на щастя, реліквію відстояли... Поспілкувавшись з впливовими авторитетами міжнародних антикварних кіл, ми зрозуміли, що експонат такого рівня оцінюється у кілька десятків мільйонів доларів. Занадто велика енергетика та значення для кількох народів… Ми так і не зрозуміли, де ікона-ставротека перебуває нині. Чесно кажучи, не встигаємо! Хоча про пригоди цього символу, за часів Незалежності, можна створити крутий детектив. Скоріш за все, ікона знаходиться у Дніпропетровській області… Якби місцеві журналісти перестали ганятися за псевдосенсаціями, і дослідили чудо, яке знаходиться у них під носом, ми б отримали захопливу розповідь. Спробуйте! Радо опублікуємо! Обіцяю повернутися до суперікони трохи пізніше. Сподіваюся, що з легендарним символом нічого не трапиться… Адже оберігає його Вища сила, яку називають Божественною… Відвідайте музей у Нікополі! Скарб Мазепи.Переяслав Ми знову вирахували незабраний скарб. Цього разу Переяслав-Хмельницький. І знову Мазепа! Таке враження, що дух великого Гетьмана блукає десь поруч... Фігура Мазепи була такою масштабною, що навіть через кілька століть, історики не можуть пояснити багатьох подій того часу, що якимось чином впливають на час нинішній. Все почалося кілька років тому. Через одне з козацтв, ми вийшли на цікавого бізнесмена, який вирішив фінансово підтримати щось культурологічне. Зустрілися в дорогому ресторані, випили "Хеннесі" і постановили розповісти про музеї Переяслава. Справа в тому, що завдяки подвижницькій діяльності Михайла Сікорського, в місті виник унікальний музейний комплекс - Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав". Майже три десятка музеїв розкидані містом. Починалося все у п*ятидесяті, коли випускник істфаку Київського університету Михайло Сікорський прибув у містечко за розподілом, аби очолити місцевий музей, що розміщувався у двох кімнатках. Нині - НІЕЗ "Переяслав" гордість України. Михайло Іванович Сікорський - Герой України. Чимало пережила ця людина. Постійно бореться за музей і перемагає! Чимось допоміг і журнал "Музеї України", членом редколегії якого є Михайло Іванович. Реально підтримували його у кучмині часи, просили Президента В.Ющенка присвоїти високе звання директору... Отож, того, першого разу, приїхали у Переяслав, познайомилися з директором, який подарував книгу журналіста Миколи Махінчука "Обереги нашої пам*яті". Потім зробили кілька спецвипусків журналів про музеї Переяслава, організували до міста журналістську експедицію, нагородили Михайла Івановича... Щось та і зробили для популяризації та захисту міста і музею... А книга Махінчука спокійно стояла на полиці всі ці роки. Днями вирішили почитати. Враховуючи те, що вже з рік Мазепа, Хмельницький, Апостол, Сірко та інші ватажки козацтва, підкидають нам якісь неймовірні історії, ми розплутуємо якісь детективи за участі спецслужб кількох країн, музейні таємниці, тема нам близька. Відкриваю. Перша фраза, яку випадково вихоплюю, про Мазепу. М.Сікорський розповідає, що Гетьмана хвилювала слава Богдана. Він навіть вирішив облаштувати столицю у Переяславі! Звів Кафедральний Вознесенський собор, монастир, дві школи. Подарував Вознесенському монастирю Пересопницьке Євангеліє! Так, те саме, на якому нині присягають Президенти! Та книга була перекладена зрозумілою народу мовою у 1556-61 роках у Пересопницькому монастирі на Рівненщині. Іван Мазепа був затятим книголюбом, мав розкішну бібліотеку. Якимось чином роздобув ту унікальну книгу. Перевіз до Переяслава. Ще і напис зробив! 1701 року! 17 квітня. Святиня була у Переяславі аж до 30-х років минулого століття! Потім перевезли до Києва. 1991 року саме на Пересопницькому Євангелії присягав Перший Президент Незалежної України Л.Кравчук. Іван Мазепа хотів відбудувати Богданівську козацьку церкву. Не встиг. Але, і це достеменно відомо, зробив кілька таємних підземних ходів. Є два ходи між Михайлівською та Успенською церквами. Готувався хід і до його майбутньої резиденції. Поразка під Полтавою, сплутала всі карти. Втративши під час Полтавської битви чимало регалій, цінності, козаки відступили до Переяслава. Петро І, до речі, роздивившись захоплені під Полтавою трофеї, вирішив зайнятися колекціонуванням, створивши кілька музеїв, основу фондів яких, поклали козацькі речі... Тяжко переживаючи поразку, зраду соратників, сподіваючись повернутися, Іван Мазепа заховав чимало цінностей, в основному золото, срібло, коштовну зброю, монети, в якомусь секретному підземному ході, недалеко від якоїсь церкви. Директор музею Михайло Іванович Сікорський, будучи фанатичним збирачем старовини, та й ще досвідченим археологом, вирішив знайти скарб. Працював в архівах, вивчав схеми, стіни церков. Знайшов один підземний хід. Спробували копати - все обвалюється. Небезпечно. Розкопки закінчили. А даремно... -Музейники були десь поруч! - авторитетно заявив козацький біоенергетик і генерал Валерій Пильник, - Користуючись своєю методикою, я просканував те місце і можу сказати, що скарб так ніхто і не забрав! Він і досі у недосліджених підземеллях Переяслава! Михайло Сікорський був за крок! Просто, як жарт, ми спробували оцінити на рамках, вартість скарбу у сучасних антикварних цінах. Вийшло під сто мільйонів гривень. Підкреслю, це просто цифра, яка, в принципі, може бути недалекою від реальності... Чому про це пишемо? Тому, що скарб так ніхто і не знайшов! Про нього існують лише легенди. Крім Сікорського, розшуками дуже переймався отаман Зелений у Громадянську війну (відомий ватажок народного антикомуністичного повстання з Обухова Данило Терпило). Зелений любив казки про скарби, намагався щось відшукати - на боротьбу потрібні були гроші. Він досить довго був у Переяславі, щось розшукував. Отаман навіть денонсував Переяславську угоду, підписану Б.Хмельницьким під час Переяславської Ради... І гіпотетичний скарб Данила Апостола у Великих Сорочинцях, і цілком реальне золото Івана Мазепи у Переяслав-Хмельницькому, на виду. Ці таємниці недоступні для армії "чорних" археологів, що постійно сидять на сайтах "Нова Січ" і "Музеї України", вишукуючи наводки. Хлопці, що займаються нелегальними розкопками, стали вже потужними істориками. Мають такий багаж знань, що іноді наші штатні історики середньовіччя, на їх фоні виглядають якось... сіренько... Не чекайте! Про кургани, степові могили, далекі печери говорити не будемо. Ще один штрих про Мазепу у викладенні Михайла Сікорського. Мати Мазепи стала ігуменею Фроло-Вознесенського монастиря у Києві. Була доброю жінкою, тримала на Подолі будинок для малоімущих. Коли почалася реконструкція старого Подолу, Сікорський знайшов той будинок. Музейники врятували дубовий сволок з вензелями господині і датою - 1702 рік. Перевезли до Переяслава. Нині він тримає дах над хатою чинбаря у музеї на горі... На жаль, зв*язатися телефоном з Михайлом Івановичем Сікорським не вдалося. Ніяких коментарів і подробиць не взяли. Треба їхати. Майже рідною дорогою до легендарного міста, де відбулося скільки історичних подій. Не марнуйте життя! Збирайтеся, і гайда до славного краю! Кожен українець повинен побувати у Переяславі! І хтось знайде скарб, полишений колись Мазепою. Прийшов той час... Скарби батька Махна Нестор Махно не знав точної дати свого народження! Саме тому, в різних джерелах фігурують різні місяці і роки! Повідомляємо точну дату - Махно народився 26 жовтня 1888 року (за новим стилем - це 7 листопада 1888 року). Відомий історик із Запоріжжя Володимир Чоп, який багато років займається вивченням історії махновського руху, оприлюднив серію сенсацій на сайтах журналів "Нова Січ" і "Музеї України". Чоп знайшов церковну метричну книгу Гуляй Поля. І взагалі розкопав серію історичних сенсацій, які повинні прояснити бурхливі події тих часів, спаплюжених "радянськими істориками з КГБ". На жаль, доводиться константувати доконаний факт - більшість "впливових" радянських істориків, що дісталися Україні, були або кадровими офіцерами спецслужб, або звичайними слухняними стукачами. Тільки тепер розпочалося розчищення міфів, створених вірною гвардією КПСС. Для довідки. Український анархізм і махновщина, почалися в Гуляй Полі у 1905 році. Саме тоді, юний Махно розробив і запропонував використовувати практику терористів-смертників для ідейної боротьби. Все пояснив, розписав, зголосившись стати першим героєм-мучеником. Старші товариші відхилили теорію молодого революціонера, яка, як бачимо, стала пророчою. В.Чоп вперше подає точні дані про Нестора Івановича. Як і всі революційні лідери, Махно мав дуже малий зріст - 159 см. Що в черговий раз наштовхує на роздуми щодо чітких критеріїв відбору для чиновників найвищого рангу... Життя легендарного анархіста було наскільки бурхливим і малодослідженним, що і досі історики висувають версії, а не подають факти. Саме тому, розвідки Володимира Чопа мають особливе значення. Виявляється, Нестор Іванович Махно став першим воєнноначальником у світі, який активно використовував авіацію! У той час, як його колеги з різних армій світу, пересувалися на конях, або на поїздах, Махно використовував особистий аероплан. 1919 року, у Бердянську, на місцевому авіаремонтному заводі, армія Махна знайшла 5 розбитих аеропланів. Людський ресурс був наскільки великим, що моментально знайшлися інженери, пілоти. За кілька днів склали літак, на якому Батько здійснив кілька перельотів між позиціями. Аероплан вів розвідку, бомбардування... То вже потім, у небо піднялися інші полководці. Першим був Нестор Махно! У кращі часи, під прапорами Нестора Махна збиралася армія у 30 тисяч штиків! Батько люто ненавидів білогвардійців. Безжально розстрілював білих офіцерів, несамовито бився з денікінцями, яких вважав окупантами і ідейними ворогами. Намагався створити якийсь дивний варіант українського соціалізму, що постійно провокувало конфлікти з лідером УНР С.Петлюрою. Можливо через ідейні розбіжності, Махно розстріляв легендарного отамана Григор*єва... Непрості стосунки склалися у Батьки і з лідерами Першої Незалежної України. Анархістський дурман, безшабашність, коливання між абстрактними ідеями і боротьбою за Україну, дуже заважали Нестору Івановичу. Уклавши союз з Симоном Петлюрою, він дуже насторожено ставився до нього. Як виявилося, вирішив навіть вбити Петлюру, взявши до своїх рук командування об*єднаною армією. Що не кажіть, а розвідка у Петлюри спрацювала чітко. Його поїзд раптово покинув Умань, куди вже входило три бойових загони Махна, з чіткою командою... Махно так і не зрозумів української національної ідеї. Його метання між білими, червоними, петлюрівцями призвели до поразки. Червоні передавили всіх поодинці. Махно подався в еміграцію, де був вбитий. Чимало легенд виникло про великі скарби Батька, заховані десь на Півдні України. Останній поштовх - загадкова скринька з ймовірними координатами скарбів запорізьких і Кубанських козаків, Григор*єва, Зеленого, Махна, викрадених російським спецназом з музею Кубанського козацтва у Нью-Джерсі, США. Довкола неї дуже багато метушні як російського ФСБ, так і нашого СБУ, в надрах якого створили спеціальний відділ пошуку скарбів... Загони Махна захопили чимало золота, срібла, творів мистецтва, ювелірних прикрас... Дуже можливо, що саме люди Махна пограбували магазини знаменитого Фаберже... Цікавий факт. Коли було укладено договір з УНР, Махно легко виклав за зброю 50000 золотих рублів - гігантську, на ті часи суму! Зрозуміло, що Махно і його найближче оточення, регулярно ховали частину золотого запасу, зброї на "чорний день". Адже в тачанці багато не вивезеш... Друга дружина Нестора, Галина Кузьменко, з дочкою, нав*язливо рвалася на Україну під час гітлерівської окупації. Чомусь не дозволили... Сам Махно періодично посилав в Україну таємних емісарів, яких успішно перехоплювало ОГПУ. Після допитів, всі вони показали певні схованки, де була зброя, трохи цінностей. Всі розуміли, що то незначні сховища. Хоч колишні офіцери НКВД, і писали переможні рапорти, головні скарби Батьки Махно, так ніхто і не знайшов. Завадила смерть анархіста, війни. Можливо, якісь записи залишила дружина... Пошуки продовжуються. Хоча, дуже можливо, якісь скарби пішли під воду чисельних ГЕС. А щось - скоріш за все, золото і срібло, чекає на когось, десь в лісах, старовинних козацьких підземеллях, стінах будинків... Володимир Чоп продовжує дослідження тих часів. Сподіваємося, скоро дізнаємося багато нового...

Категорія: Мои статьи | Додав: canadaua-news (29.02.2008)

Переглядів: 916