В США вигулькнула унікальна колекція старовинної зброї, що належала Опанасу Мирошніченку. Це одна з родин, що відгалузилися від древнього роду Гетьмана Скоропадського.

Пан Опанас прожив бурхливе життя. Помер у 98 років. Був затятим колекціонером і істориком.

 У часи першої Незалежності, мав звання осавул, був начальником Київського порохового складу. Після того, як його підірвали більшовицькі агенти, вирушив на фронт.

Очолював Товариство стрільців і гайдамаків.

1919 року став заступником начальника Прикордонної стражі на кордоні з Румунією.

З тих часів почав збирати козацькі речі, зброю, документи. Як не дивно, зумів вивезти великий архів і колекцію на Захід.

 Сім‘я Мирошніченків вважалася заможною. Мала великий будинок на Бібіковському бульварі, який, до речі, зберігся і досі…

Вже в США, пан Опанас продовжив пошуки старовинних українських речей, скуповуючи і збираючи у старих вояків різноманітні експонати. Тихо і непомітно сформував цінну колекцію, мав розкішний архів…

На жаль, знову маємо яскравий приклад конфлікту поколінь. І жахливу втрату для нашої історії. Пан Опанас мав власний будинок, де і зберігалися цінності.

Після його смерті, родичі вирішили терміново продати будинок, аби отримати гроші.

Почали перебирати речі осавула.

Далі почалися просто жахливі події.

Безцінний архів, де були зібрані розкішні документи часів УНР, грамоти, чимало спогадів і досліджень про козацтво, старі книги, були безжально викинуті – треба ж було будинок продати… Що там було, можемо лише здогадуватися… В макулатуру викинули БІЛЬШЕ ТОННИ паперів… Дослідники старовини ридають… Адже, навіть на вторинному антикварному ринку, те все можна було дуже вигідно продати… А подарувати музеям?

Коли про той випадок дізналися члени редколегії часопису «Музеї України», у деяких літніх людей прихопило серце. Той би архів та в будь-який наш музей! Було дуже багато різноманітних емоцій…

На щастя, спрацювала система оповіщення Американського козацтва. Історик і колекціонер, отаман Сергій Цапенко, здійснив ряд енергійних заходів. До нього звернулися з проханням подивитися на золотий годинник з зібрання. Хоч це не додумалися викинути… Козаки моментально виїхали до помешкання покійного осавула, врятувавши залишки колекції.

Як виявилося, Опанас Мирошніченко гарно стріляв. Свого часу навіть отримав титул «Кращий стрілець». Це захоплення породило дивне хобі – збирав старовинні суперточні дуельні пістолі! Сергій Цапенко викупив колекцію, врятувавши її для історії.

І це ще не все!

У залишках архіву знайшли сенсацію! Карту-схему Полтавської битви, виконану кимось з козаків-мазепинців від руки!  Перо, фарба. На жаль, документ пошкоджений. Його терміново віддали на професійну реставрацію. Найближчим часом сподіваємося отримати якісні фото.

Осавул Мирошніченко збирав і старовинні мапи. Була ціла колекція. Враховуючи те, що цією історією зацікавилися росіяни, а ми знаємо, до чого подібна «цікавість» приводить, більше про це писати нічого не будемо. Там занадто багато нафтодоларів…

Які висновки час зробити.

Терміново треба створити відділ розшуку і повернення культурних цінностей при МЗС України! Ми про це вже пишемо два роки – реакція відсутня. Доручити всім нашим Посольствам і Консульствам постійно проводити роз‘яснювальну роботу з діаспорою. Особливо, зі свідками подій часів УНР, їх нащадками. Хай дарують архіви і колекції Україні! У деяких випадках, слід викуповувати особливо цінні експонати, створивши для цього напівдержавний фонд.

 Уже досить гратися у лжедемократичні ігри! Пора до всіх цих процесів залучати нашу Службу зовнішньої розвідки. Це якраз по їх профілю. І агентуру можна отримати, і інформацію, і колекції повернути. Важлива примітка – не на дачі олігархів! В державні музеї!

Чесно кажучи, ця ситуація нам вже трохи набридла. Довкола всіх найбільших аукціонів світу, колекцій, збирачів, антикварів, архівістів, блукають стада представників провідних розвідок світу.

Увімкніть логіку – хто може колекціонувати зброю, яка коштує самі знаєте скільки, ювелірку, дорогий антикваріат… Лише володарі світу. Носії секретів та вершителі доль мільйонів людей.

І тільки хворобливо відкрита, чесна, супердемократична Україна, вірніше, її влада і розвідка, отримує інформацію з газет, а не з оперативних джерел у різних країнах.

Таке враження, що керівники наших спецслужб вчилися за якимись застарілими підручниками, для оперативного складу районних КГБ. У віддалених селах Донбасу…

Зображеннями пістолів можете насолоджуватися вже зараз.

А в очікуванні зображень схеми Полтавської битви, українські музейники і історики втратили спокій.

 Швидше можна?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»