Золото Кубанської республіки і скарби запорожців
Легенда про 150 мільярдів доларів
 Інтернет – великий міфотворець. Запустивши у мережу якусь цікаву інформацію, через півроку отримуєш таку легенду, що… Так сталося і з загадковою історією про золотий запас Кубанської Народної республіки, Парутинський десант за скарбами Сагайдачного, розшуками Булави Кубані. Журналісти часописів «Нова Січ» і «Музеї України» спільно з нашим партнером – отаманом Американського козацтва Сергієм Цапенком, ледве встигають вносити поправки і давати інтерв‘ю. Тема виявилася наскільки потужною, що чимало молодих колег-журналістів, навіть побіжно доторкнувшись до неї, вже умудрилися зробити стрімку кар‘єру, перекрутивши, при цьому, факти. В останні дні зими 2008 року, автор цих рядків дав десяток телефонних інтерв‘ю, побував у кількох прямих ефірах, відмовився від деяких дивних телепроектів і зрозумів, що втомився щодня повторювати одні і ті ж історії. Десяток наших сенсаційних статей розпорошені сотнями сайтів, форумів, опубліковані у найрізноманітніших виданнях багатьох країн, перекладені кількома мовами.
Зрозуміло, виникло чимало екзотичних чуток, міфів, легенд, елементарних перекручень, які стали фальсифікаціями. Більше того, наші скромні дослідження активно використовують у якихось політичних інтригах…
Ми просто зібрали всі оті резонансні публікації про загадки Кубанської Народної республіки, скарби Хмельницького, Мазепи, Апостола, Махна, Скоропадського і звели їх під одну обкладинку. Виникла чергова книга, основана на пригодницьких подіях великого журналістського реаліті-шоу, у яке непомітно перетворилося наше життя. Враховуючи успіх попередньої книги «Зброя з невідомих колекцій», ми вирішили повторити вже апробовану схему, дещо її вдосконаливши. Спершу відбудеться презентація Інтернет-версії, яка буде розміщена на багатьох сайтах. А потім, як ми сподіваємося, побачить світ журнальний варіант книги на сторінках часопису «Нова Січ». Як завжди запрошуємо спонсорів, рекламодавців та інших потрібних людей, які можуть підтримати сміливі розслідування української історії.
І головний висновок. Скарби запорожців і Кубанської Народної республіки, дійсно існують. Можливо, найближчим часом, щось несподіване знайдуть. Інша справа, хто… За попередніми оцінками, все те таємниче добро оцінюється у 150 мільярдів доларів. Оцініть рівень інтриги! Чесно кажучи, писати про всі ці загадки дуже приємно. Особливо, коли в кишені залишилася остання сотка… Сподіваюся, читати буде теж гарно.
 Спасибі нашому надійному партнеру – Американському козацтву (США)! Особлива подяка – отаману Сергію Цапенку, який вивів нас на абсолютно не розслідувані пласти української історії.
Наша команда зовсім несподівано опинилася в епіцентрах всіх цих міжнародних скандалів, загадок, розслідувань, інтриг… Ми хотіли чогось зовсім іншого. Але, так сталося. Зворотнього шляху нема. Тільки вперед! У пошуках таємничих скарбів запорожців.
Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України», Академік Міжнародної академії козацтва
Золото Полуботка ніхто і не шукав!
Сенсації лежать на поверхні.
Поговоримо про золото Павла Полуботка. Всі знають, що скарб є, і в той же час його нема. Виникли легенди, чутки. Чимало журналістів встигли щось написати, депутати і чиновники побували в Лондоні. Відпочили. Урочисто повідомили, що нічого нема, і шукати нікому. Бо їм так ХТОСЬ сказав!!!
Ми кажемо, що скарб є, складає фантастичну суму з багатьма нулями, і працює на групу сучасних банків, господарі яких походять з однієї Середземноморської країни.
Отже, по порядку.
Павло Леонтійович Полуботок (1660-1724), був сином переяславського полковника. Козак. Отримав гарну освіту. Зробив блискучу для того часу кар*єру. В певний момент посварився з Мазепою і підтримав Петра 1. Отримав кілька сіл, містечко Любеч, землю. Мав гарні статки. В його колекції були унікальні реліквії. Історики згадують ікони, картини, зброю, посуд, ювелірні прикраси… Полуботок був одним з найбагатших лідерів того часу.
Отримавши владу, почав хитру дипломатичну гру з російським царем, намагаючись зберегти Гетьманат і отримати для України максимальну державну автономію. На жаль, програв… Росіянам вже набридли інтриги тогочасних МАЛОРОСЕЙСЬКИХ князьків, які дбали, перш за все, про свої кишені. Полуботок був викликаний до царя, де був заарештований і кинутий до каземату Трубецького бастіону. Пройшов жахливі тортури і не видав жодної своєї таємниці тогочасним «слідчим». Нічого не сказав! Там і помер. Розлючений Петро послав у Гетьманські володіння спеціальну комісію, яка все переривши, нічого не знайшла. Великі скарби Полуботка зникли.
Незадовго до смерті, Полуботок, передбачаючи події, зумів переправити до Англії значну частину коштів золотом. Вигідно розмістив під відсотки. Написав чіткі інструкції. Заповіт.
Іншу частину скарбів обачливий Гетьман заховав у надійних місцях. Дослідники впевнено називають Глухів. Фігурує Любеч.
Як не дивно, ніяких професійних архівних, документальних, археологічних пошуків скарбів Полуботка ніхто не спромігся організувати. Чому? Адже є що шукати, і головне, приблизно зрозуміло, де. Чи не настав час зібрати фахову групу істориків, археологів і пройтися місцями бойової слави Гетьмана? І почати з архівів…
Американське козацтво і редакцію міжнародної газети «SecondUSA”, дуже зацікавила м*яко кажучи, дивнувата історія, з пошуками українських грошей у Великобританії. Як виявилося, хвилювала та давня легенда і радянських небожителів. Дозволимо розлогу цитату з «Комерсанту», зняту з українського форуму в Англії.
«Попри поширене уявлення про “золото Полуботка” як про суспільний міф, скарб існує насправді. Щоправда, сьогодні вже ніхто – ні Україна, ні людина, яка достовірно змогла б довести свою причетність до роду Полуботків – не отримає жодної копійки. У липні 1986 року в Лондоні міністр іноземних справ СРСР Едуард Шеварднадзе поставив останню крапку у цій справі.
У центрі уваги українського суспільства гетьман Павло Полуботок опинився у 1990 році з подачі відомого поета Володимира Цибулька. Під час однієї з частих тоді зустрічей української інтелігенції у київському Будинку вчителя Цибулько з трибуни розповів про 200 тисяч золотих червінців, які Полуботок на початку XVIII ст. залишив в одному з англійських банків під відсотки.
Слова Цибулька знайшли вдячних слухачів. Україна готувалася до незалежності, у газетах з’явилася довідка експертів “Дойче-банку”, згідно з якою Україна мала найкращі стартові умови для незалежності серед 15 республік СРСР. А тут ще й інформація про те, що кожному з 52 млн. мешканців України може припасти по 38 кілограмів золота – якщо Україні вдасться повернути скарб Полуботка на Батьківщину.
Сам Володимир Цибулько через багато років зізнався, що “золото Полуботка”, як, зрештою, і довідка експертів “Дойче-банку”, були радше вдалими агітаційними кроками, ніж об’єктивною реальністю.
Однак на початку 90-х тема Полуботка не сходила з газетних шпальт. Народні депутати Володимир Яворівський і Роман Іваничук закликали добитися від Великобританії повернення національного багатства. Була навіть створена спеціальна комісія на чолі з академіком П. Троньком, яка відвідала Лондон. Але британці ввічливо відповіли, що ніяких грошей Полуботка у них немає.
Представники Bank of England, куди зверталися українці, не розповіли всієї правди, хоча й могли б. Річ у тому, що Україна в принципі не може претендувати на золото гетьмана, оскільки Радянський Союз ще у 1986 році відмовився від будь-яких фінансових претензій до Великобританії. Радянські лідери, на відміну від пересічних українців, добре знали про існування скарбу Полуботка, тож, відмовляючись від такої величезної суми, повинні були мати для цього дуже вагомі причини.
Як полювали за скарбами гетьмана
Комуністи почали вести переговори з Великобританією про повернення вкладу Полуботка ще у 30-х роках. Але сума вкладу була настільки гігантською, що виплата цих грошей поставила б Великобританію на грань банкрутства, а відмова сплачувати їх завдала б непоправного удару по репутації країни як надійного фінансового центру. Англійці намагалися залагодити справу таким чином, щоби вона не отримала широкого розголосу. З радянського боку в переговорах брав участь один із найстаріших членів партійного керівництва СРСР – Анастас Мікоян. Переговори були секретними, будь-які подробиці невідомі досі. Відомо лише, що до початку Другої світової війни СРСР не отримав від Великобританії ніяких грошей.
Натомість величезну послугу СРСР гроші Павла Полуботка зробили після завершення війни. Великобританія, як відомо, була союзником СРСР і надавала значну військову допомогу – йдеться про поставки військової техніки на сотні мільйонів фунтів стерлінгів. Саме грішми Полуботка і заплатив СРСР за ці поставки.
Текст угоди, яку підписали 27 грудня 1947 року Мікоян і англійський посол в СРСР Петерсон, був і справді фантастичним. Саме тому, напевно, знайти сьогодні якісь згадки про нього в радянських виданнях неможливо. Хоча сам Анастас Мікоян, за словами його сина Степана, вважав підписання цього договору головним досягненням свого життя.
За матеріалами видавничого дому “КоммерсантЪ” http://www.ukrcenter.com/forum/message.asp?message_id=1015&page=1
Виходить, що радянські мудреці щось таке знали, мали на руках документи, і змогли досить успішно шантажувати англійців. Може варто покопатися в московських архівах? Адже сліди тих переговорів і торгів, повинні залишитися як в Росії, так і в Лондоні. Хто знайде?
-У цій справі чимало дивних таємниць і документальних провалів, - говорить отаман Американських козаків Сергій Цапенко, - Особливо в частині наївного звернення напівофіційних представників тодішньої української влади, до не зрозумілих до кінця, представників не то англійської влади, не то банківського бізнесу… Гляньте на прізвища переговірників! Поезія! Публіцистика! А де професіонали? Де досвідчені юристи-міжнародники, детективи, спецслужби? В Україні і нині майже нема людей, спроможних на сучасному рівні, вести рівноправні переговори з таких делікатних питань! Що говорити про ТІ роки! Тому, ознайомившись з деякими документами і свідченнями, які досить випадково потрапили у наші руки, ми зрозуміли, що українців просто обманули! Англія не воювала на своїй території. Не пережила окупації. Отже, знайти документальні сліди у такій справі, та ще й з ТАКОЮ гігантською сумою грошей дуже просто! Що ми і постараємося зробити. Офіційно заявляю, що ми маємо справу зі змовою групи міжнародних банківських кіл проти України. Нині розпочалося розслідування. У цій історії можливий новий, дуже несподіваний і сенсаційний поворот.
Як нам стало відомо, група високопрофесійних представників Служби безпеки Американського козацтва, що мають багатий досвід реальних бойових дій і міжнародних розслідувань, вилетіла до Європи. Лондон не є головним містом розшуків… До операції долучилися і кореспонденти міжнародної американо-української газети «SecondUSA», козацького журналу «Нова Січ».
Вже дуже скоро ми отримаємо першу інформацію для преси. На жаль, очікувати миттєвий результат не варто. Пройшло багато років. І виходить, що золото Полуботка ніхто і не шукав!!! Але, вже зараз стало відомо, що довелося думати про підвищені заходи безпеки… Є люди, яким дуже не подобаються подібні розслідування…
І ми розуміємо, чому… От тільки, кому?
Булава Кубані
 Розпочинається нова міжконтинентальна пригода.
Знову українська історія. Знову козацтво. Операції спецслужб. Таємні заповіти. Неймовірний шлях Січових символів.
Булава Кубані. Чи древня отаманська булава, перші легенди про яку, згадують легендарного отамана Івана Сірка. Дуже ймовірно, що булава, захоплена в одній з битв з турками, перероблена козацькими умільцями, багато прикрашена, передавалася з рук в руки. Так, з козаками і потрапила на Кубань. Враховуючи багато містичних історій, пов*язаних з неймовірними характерницькими здібностями Сірка, надпотужними закляттями, дуже може бути, що головна булава Вільної Кубані, дійшла до нас з часів Сірка.
Постать Сірка була наскільки міфологізованою, віра в нього була такою абсолютною, що і досі існують казки про те, що певний час труну з тілом отамана, возили в походи, аби перемогти. Інші легенди розповідають, що у мертвого Сірка відтяли руку, яку діставали у вирішальних боях для перемоги...
Могила І.Сірка збереглася на Дніпропетровщині. Аби врятувати її від затоплення черговою ГЕС, перенесли під село Капулівка. Череп отамана відправили до Ленінграду. Вирішили зробити реконструкцію обличчя. Та й забули... Тільки наприкінці восьмидесятих Юрій Мушкетик гостро поставив питання про повернення черепа... Але, то окрема історія.
Січ було розгромлено. Козаки пішли на Кубань. Булава стала головним атрибутом отаманської влади.
КУБАНЬ. Прем*єр Іванис
Останній отаман Кубані Бабич, передав її створеній Законодавчій Раді Кубані, яка 6 січня 1918 року, проголосила Кубанську Народну Республіку. Було прийнято першу Конституцію Кубані. Ухвалено резолюцію про приєднання Кубані, на федеративних засадах, до України. Велика роль у тих подіях належала переконаному українському патріоту, Міністру внутрішніх справ КНР Кузьмі Безкровному. Саме він вів переговори з Гетьманом Скоропадським про спільну боротьбу з комуняками. Скоропадський майже віддав наказ про висадку на Тамань української дивізії. На жаль, Кубанська Рада проголосувала за союз з Добровольчою армією Денікіна, який воював і з більшовиками, і з Україною. Вже потім, кубанці зрозуміли помилку...
В ті часи було створено навіть незалежну Кубанську єпархію...
13 червня 1919 року, у Ростові, білогвардійці, вбили Голову Законодавчої Ради Кубані Миколу Рябовола. Групу українських націоналістів, що керували козаками, вислали до Стамбулу. Це стало останньою краплею для кубанських козаків. Вони масово покинули військо Денікіна.
Почався зоряний час справжнього українця, козака Василя Іваниса. Маючи інженерну освіту, офіцерське звання, пройшовши кілька війн, він став депутатом кубанської Ради від рідної станиці Настасіївської. Міністром торгівлі і промисловості Кубані.
Іванис обстоював оборону лише незалежної Кубані.
Було обрано нового отамана Кубанського козацтва Миколу Букретова. Який запропонував В.Іванису очолити Уряд Кубані.
4 січня 1920 року Уряд Кубані було сформовано. Пропрацювали до 17 березня, коли довелося залишити Краснодар. Відійшли до незалежної на той час Грузії. Букретов впав у депресію і передав всі повноваження, у тому числі отаманську булаву Кубані, Василю Іванису. Прем*єр вивіз булаву у чемодані!
КОЗАЦЬКІ РЕГАЛІЇ
Ця історія переплелася з неймовірними пригодами козацьких регалій. Теж Січ. Кубань. Печатка Запорізького козацтва, прапори, булави, документи... Лише регалії таємно вивезли до Сербії у 1918 році. Потім Німеччина, США. Музей Кубанського козацтва у Ховеллі, штат Нью-Джерсі. Переговори губернатора Кубані Ткачова і отамана Кубанського козацтва Громова, про передачу колекції в Краснодар. Героїчні зусилля отамана Американського козацтва Сергія Цапенка з справедливого поділу колекції. Кубанські експонати - Росії, Січові - Україні. Потужний вступ до гри сайтів журналів "Нова Січ" і "Музеї України". Інформаційна кампанія. Пограбування музею США спецгрупою ГРУ РФ. Міжнародний шпигунський скандал. Таємна переправка викрадених регалій до Москви. Помпезна передача Грамот російських царів на Кубань. Як виявилося, до Краснодару потрапили копії...
Розпочалися секретні переговори української влади про обмін праху Ю.Долгорукого на козацькі регалії Січової доби і інші козацькі речі. Міждержавні інтриги. До головних дійових учасників цих напівфантастичних подій - губернатора Кубані Ткачова, який вирішив висуватися у президенти Росії; отамана ККВ Громова; отамана Американського козацтва С.Цапенка; часописів "Нова Січ" і "Музеї України" дійшло, що у гру вступили інші сили. Вже зрозуміло, що оригінали козацьких регалій на Кубань не повернуться. Москва зробить копії. Не ясно, що передадуть офіційному Києву. Дуже можливо, що теж копії. На додачу, кілька прапорів, ймовірно печатку Війська Запорозького...
Активізувався Комітет "Кубань з Україною". Знову пішли розмови про створення незалежної республіки Козакія, ідеї якої, стають все більш популярними на Дону і Кубані. Стають відомими факти про справжню історію козацького руху і Кубані. Нам зрозуміло одне. Почалося полювання на Булаву Кубані. Канада. Адреса відома. Якщо їм це вдасться, символічна річ козацької історії, полетить до Краснодару напряму. Минаючи Москву. Ми вже вивчили методи їх роботи. Тривожить одне - в Канаді немає ФБР і ЦРУ! Булаву можуть тихо підмінити копією, чи просто банально викрасти. Ніхто і не помітить!
Таємниця Парутинського десанту
Село Парутине. Очаківський район. Миколаївщина. Легендарна Ольвія. Тут закінчувався Великий Шовковий шлях. Нині заповідник і музей. Чомусь, говорячи про це місце, починають згадувати древніх греків. Свого часу, у цих місцях славно воювали козаки Гетьмана Петра Сагайдачного. Саме тут далекоглядний Сагайдачний сховав гігантський скарб - частину золотих трофеїв, захоплених при взятті Варни і Очакова.
У 1920 році, нащадки запорожців, які відступили із захопленої більшовиками Кубані, закріпилися в Криму. Як відомо, П.Врангель, пішов на значні поступки українцям. Навіть легалізував та урівняв в правах українську мову... Але, було вже пізно...
Особливу роль у тих подіях зіграв останній Прем*єр-Міністр Кубанської Народної республіки та Верховний отаман Кубанського козачого війська Василь Іванис. На той момент ідея державної незалежності Кубані, масово охопила козаків, які відступили до Криму. Самостійницькі настрої підігрівали і чутки про великі гроші, що дісталися республіці від царської влади - казна для фінансування бойових дій на турецькому напрямі, яку захопили козаки під проводом Голови Кубанської Ради М.Рябовола. Під час наступу більшовиків, цінності вивезли на 80 підводах і надійно сховали. Рябовола підло вбили білі. Але, найближчі соратники знали таємне місце, регулярно посилаючи туди маленькі козацькі спецгрупи.
Десь на початку 1920 року, в Криму, до Василя Іваниса прийшли два старезних діди-запорожці. Знаючи, що у козаків виникли фінансові проблеми, розповіли про золото Гетьмана П.Сагайдачного, надійно схованого серед руїн Ольвії. Скарб захищало сильне закляття, накладене козаками-характерниками. Існує кілька орієнтирів, спираючись на які, рано вранці, можна знайти місце, де лежить золото.
В обстановці підвищеної секретності, вирішили відправити на Парутине десант. На жаль, не знали, що серед них був агент ЧК, завербований під загрозою розстрілу сім*ї... Він і повідомив червоних про акцію, вказавши місце висадки, орієнтовний час, назву судна і мету десанту.
Було відібрано п*ятдесят перевірених козаків. Добиратися вирішили на невеликому судні, пригнаному з Кубані. Суденцем керувала козацька команда з трьох чоловік.
Механіком корабля був юний Микола Остапович Тютюнник з станиці Брюховецької. Саме він і розповів про десант отаману Американського козацтва Сергію Цапенку, під час одного із заходів в США. На той момент, Тютюннику було 98 років! Як ми дізналися, старий козак живе і досі!
Вирушили вночі з Євпаторії. Начеб-то на рибалку...
Козацькі діди, яким на той момент було теж під добру сотню років, весь час мовчали. Періодично молилися. Всі спроби десантників дізнатися про якісь подробиці, чи точне місце скарбу, залишилися без відповіді. Козаки зрозуміли, що кожен дід знав лише свої прикмети. Знайти скарб вони могли лише удвох. Виходить, знання, протягом кількох сотень років, передавалися з покоління у покоління!
Проскочили непоміченими повз Очаків у Дніпровський, потім у Бузький лимани. Підійти до берега, у вказаному місці, не змогли. Переправилися човном. Екіпаж, у тому числі Тютюник, залишився на судні.
Десь за півгодини розпочалася жахлива стрілянина. Десант, дякуючи зраднику, давно чекали червоні. Як потім вдалося дізнатися, намагалися захопити живими дідів. Козаки, а це були відбірні бійці, вчинили запеклий опір. Намагалися прорватися з оточення. Билися до останнього. Полягли всі. У тому числі, діди-провідники. Коли червоні почали обстрілювати судно, капітан дав наказ відступити. З пригодами, повернулися до Криму.
Як ми зрозуміли, на цьому ж судні, згодом, козаки переправилися до Туреччини. Потім еміграція. Тютюнник живе у Пітсбургу, Пенсильванія. Нині ми намагаємося встановити назву корабля, якісь подробиці, прізвища...
Після Парутинської поразки, було організовано Кубанський десант генерала Улагая. Козаки, спільно з врангелявцями, висадилися на Тамань, протримавшись якийсь час.
До захованої казни Рябовола, знову послали кілька спецгруп. Дійшли не всі. Нині стало відомо, що комусь вдалося виконати місію, і навіть повернутися до Криму, коли там уже були махновці і червоні.
Через Америку, на журналістів часописів "Нова Січ" і "Музеї України", вийшли цікаві люди з Криму, які мають на руках певні свідчення про долю захованих в Криму скарбів. Як врангелевцями, так і козаками. Знову згадується таємнича папка з кодами, викрадена спецназом ГРУ РФ з музею Кубанського козацтва у Ховеллі. Начеб-то, з допомогою якихось документів, хтось колись щось невелике, знайшов. Йдуть розмови про якусь казну Запорізької Січі, сховану десь в Криму. Поки що тривають якісь таємничі рухи. Скоро повинна відбутися певна зустріч... Зачекаємо...
Якщо з казною Кубанської Народної республіки ми трохи розібралися, то таємниця парутинського скарбу і загадки якоїсь казни Січі в Криму, виявилися чимось новим. Почали пошуки. Поговорили з істориками. Продивилися книги.
Скоріш за все, мова йде про трофеї Петра Конашевича-Сагайдачного, Славного Гетьмана запорожців. У 1606-07 роках, він взяв Варну. Історики говорять про якісь неймовірні трофеї. Купи золота. Фігурує цифра у 180000 злотих... Крім того, козаки взяли і пограбували Ізмаїл, Перекоп, Очаків... Є згадки про Ольвію. Цілком ймовірно, що певну частину трофеїв, Сагайдачний заховав поблизу давньогрецьких руїн. Місце примітне! Координати зберігали двоє особливо довірених, які мали чекати наказу знайти скарб. Так з цією таємницею вони і перебралися на Кубань, вирішивши взяти золото на боротьбу аж у 1920 році! На жаль, невдало... Чи на щастя...
|
